Читати книгу - "В обіймах ночі, Рина Мир"

– Хвойда! – крикнув батько. – Як тебе мати виховувала?

– Тиша в залі суду! – пан Суддя в черговий раз стукнув молоточком. – Шановний Вадиме Ігоровичу, якщо ви маєте, що сказати своїй доньці, скажете це вдома. Зараз ми вирішуємо інше питання. Але якщо ви не вгамуєтеся, я буду змушений відсторонити вас від справи. Це перше й останнє попередження. Зрозуміли мене? Продовжуйте, Станіславо Вадимівно.

– Коли приїхав Тимур, ще третьої години не було. Це підтверджує те, що він нікого не вбивав, – сльози ллються самі собою. Чи то від привселюдної образи батька, чи то від морального безсилля.

– А це, дозвольте, ми будемо вирішувати, – сказав суддя.

– Що ж, пане Суддя, свідок Тимура Олександровича підтвердила всі слова, яка давала у свідченнях мені. Тимур Олександрович і справді має залізне алібі, яке підтверджує те, що не він є вбивцею Віктора Олексійовича Дроботова.

Кілька секунд Суддя обдумував слова адвоката та оглядав усіх присутніх в залі суду. Потім він піднявся та сказав:

– Суд відхиляється для вирішення справи та винесення вироку Тимуру Олександровича Холода.

Вироку? Невже не вдалося?

***