Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Мажордом крутив носом на Шенка, але повів їх обох у бічну залу, де на них уже чекав герцогський камергер, молодий, широкоплечий дворянин з одутлим обличчям і барвленими сурмою бровами.

– Вельможна пані, мене звуть Матіас Лібіх, я камергер його герцогської високості Вільгельма Отто, герцога Бірштайнського. Чи можу я дізнатися ім'я цієї шляхетної пані?

Катаріна зробила ввічливий кніксен.

– Мене зовуть Катаріна Тесалія фон Бессерер цу Тальфінген, я графиня у Тальфінгені в Швабії.

Потім почалося тривале узгодження того, хто була несподіваною гостею, що складалося переважно з обміну іменами низки двоюрідних братів і сестер його герцогської високості. Зрештою, камергер, явно задоволений ступенем спорідненості Катаріни з правлячою родиною, ввічливо підсумував розмову:

– Я майже впевнений, що його високість прийме графиню. Мені оголосити пані?

– Попрошу, дякую.

– А тим часом, – камергер клацнув пальцями, і до кімнати, мов привид, прослизнув лакей, – я залишаю вельможну пані в його дбайливих руках. Гельмут! Вина для панства!

Слуга приніс напій за кілька хвилин. Поки вони чекали, Катаріна і Шенк потягували вино і оглядали кімнату. Це була мисливська кімната, в якій, окрім столу і стільців, були розміщені десятки трофеїв: роги, шкури і навіть повне опудало вовка. Люб'язний лакей повідомив, що ця кімната є великою гордістю родини – назва "Бірштайн" нібито походить від якоїсь нині забутої формули, пов'язаної з полюванням. Новоприбулі нудьгували, потягуючи вино і розглядаючи оленячі та лосині роги.

– І що тепер? – запитав Шенк.

– Тепер чекатимемо на аудієнцію у герцога. Якщо він захоче нас прийняти, то прийме.

– Прийме?

– Швидше за все, так. Ти ж чув камергера.

– Щось я йому не довіряю.

– Ти коли-небудь був у замку?

– Був, у вашому!

– Я питаю про салони, а не про стайні.

– Тоді ні.

– Тоді і не заважай.

Через півгодини до них підійшов мажордом, якого вони зустріли раніше у дворі.

– Пан герцог чекає на пані у передпокої, – повідомив він, зігнувшись у придворному поклоні. – А для пана на кухні теж приготували їжу.

– Що, ні, я піду з нею...

– Запрошена тільки шляхетна пані.

– Заспокойся, солдате, – обірвала його Катаріна, надуваючи губи. – Я знайду тебе після аудієнції. Показуйте дорогу, мажордом.

Не звертаючи уваги на спантеличеного Шенка, слуга провів Катерину через внутрішній двір до передпокою. Під цією назвою крилася велика вхідна зала, заставлена по боках прикрашеними обладунками, обвішана фамільними прапорцями, з великим портретом Вольфганга Ернеста навпроти входу і сходами, що вели на наступний поверх замку. Там на них чекав герцог – чоловік у розквіті сил, одягнений не дуже модно, але багато, з напудреним і укладеним в локони волоссям. Він стояв на кілька сходинок нижче ніж половина сходів, що насправді здивувало Катаріну – вона ніяк не очікувала стільки церемоній з приводу його приїзду. Дівчина не здивувалася б, якби він стояв на самому верху. Камергер і двоє інших шляхтичів, ймовірно, канцлери, зайняли свої місця біля підніжжя сходів.

– Ясновельможна пані Катаріна Тесалія фон Бессерер цу Тальфінген, пані в Тальфінгені.

"Пані в Тальфінгені". Коли графиня ввічливо вклонилася біля підніжжя сходів, по її спині пробіг дрож від занепокоєння – новини швидко розлетілися по зруйнованій війною країні. Дотримуючись протоколу, вона почала повільно підніматися сходами, поки не опинилася на сходинку нижче герцога. Зблизька він виглядав молодшим – можливо, тому, що на відстані було легше розгледіти трохи зігнуту фігуру, яка його зістарила.

– Мені дуже приємно вітати вашу улюблену кузину в Бірштайні. Сподіваюся, у тебе