Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жінка у вікні 📚 - Українською

Читати книгу - "Жінка у вікні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жінка у вікні" автора А. Дж. Фінн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 88
Перейти на сторінку:
трухлявій сучці з Монтани.

— Ліззі?

Він киває.

— Ти… Ти шпигував за нами?

Він глибоко зітхає.

— Боже, ви й справді загальмована. Між іншим, я не вчу дітей-інвалідів плавати. Я б радше покінчив із собою. Ні, Анно: я і є Ліззі.

У мене відвисає щелепа.

— Чи був нею, — каже він. — Вона останнім часом усе частіше почала виходити з дому. Думаю, їй вже набагато краще. Завдяки її синам — як там їх звали?

— Бо та Вільям, — відповідаю я, не встигнувши зупинити ці слова.

Він знову хихоче.

— Офігіти. Не можу повірити, що ви це запам’ятали. — Він заливається сміхом. — Бо. Клянусь, я придумав це просто на ходу.

Я витріщаюсь на нього.

— Згадайте перший день, коли я прийшов. У вас на ноутбуці був відкритий той сайт для божевільних. Щойно я прийшов додому, то створив там сторінку. Познайомився з різними самотніми невдахами. «ДискоМайкі», чи як там його. — Він хитає головою. — Це так жалюгідно. Але він навів мене на вас. Не хотів писати вам просто як грім з ясного неба. Не хотів. Щоб ви… Ну, знаєте… Здогадалися.

— Та менше з тим. Ви розповіли Ліззі, як кодувати усі її паролі. Поміняти літери на цифри. Як ви з такими ідеями ще не в НАСА?

Я намагаюся проковтнути клубок у горлі і не можу.

— Або використати день народження — так ви сказали. І ви говорили мені, що ваша донька народилася на День святого Валентина. Нуль-два-один-чотири. Саме так я проліз у ваш телефон і зробив те фото, поки ви похрапували. Потім поміняв пароль, просто аби побавитися з вами. — Він махає на мене пальцем.

— Спустився вниз, дістався до вашого комп’ютера. — Він нахиляється до мене, повільно промовляє: — І, звісно, паролем було ім’я Олівії. Як до комп’ютера, так і до електронної пошти. І, звісно, ви просто замінили літери на цифри. Так само, як розповіли Ліззі. — Він хитає головою. — Невже, курво, ти така тупа?

Я мовчу.

Його погляд спалахує.

— Я поставив запитання, — каже він. — Невже, курво ти така…

— Дуже, — відповідаю я.

— Дуже що?

— Дуже тупа.

— Хто тупа?

— Я тупа.

— Дуже тупа курва.

— Так.

Він киває. Дощ хлище по вікнах.

— Отже, я створив профіль у «Джімейл». На твоєму ноутбуці. Ти розповіла Ліззі, що у твоїй сім’ї усі постійно говорили «вгадай, хто», і це просто ідеально підходило. Вгадай, хто, Анно? — Він хихоче. — Хотів би я бачити твоє обличчя в той момент. — Знову хихоче.

У кімнаті не залишилося повітря.

Я ледь дихаю.

— І я просто мусив назвати профіль маминим іменем. Закладаюся, це тебе ще й як розбурхало. — Він шкіриться. — Але ти розповіла Ліззі й багато іншого. — Він знову нахиляється, націлюється мені ножем у груди. — Ти крутила роман, курво. І ти вбила свою сім’ю.

Я не можу говорити. У мене нічого не залишилося.

— А потім ти просто здуріла через Кеті. То було справжнє божевілля. Ти була божевільною. Ну, я трохи тебе розумію. Я зробив це у тата на очах, і він також здурів. Хоча, думаю, він із полегшенням сприйняв те, що її більше не буде, чесно кажучи. Я так зробив. Як я й казав, вона мене просто до сказу доводила.

Він підсувається на ліжку ближче до мене.

— Посунься. — Я підгинаю ноги, впираюся ними йому в стегно. — Треба було спочатку перевірити вікна, але все сталося надто швидко. Та все одно, так легко було це заперечити. Легше, ніж брехати. Легше, ніж казати правду. — Він хитає головою. — Я нібито співчуваю йому. Вони лише хотіли мене захистити.

— Він намагався захистити тебе від мене, — кажу я. — Навіть знаючи, що…

— Ні, — сухо відрізає він. — Він намагався захистити тебе від мене.

«Я б не хотів, щоб він проводив час із дорослою жінкою», — сказав Алістер. Не заради Ітана, заради мене.

— Але, знаєш, що тут поробиш? Один психолог сказав моїм батькам, що я просто поганий. — Він знову знизує плечами. — Чудово, чортів йому в пельку, хай буде так.

Лють, лайка — він розпалюється. Кров бухає мені у скроні. Зосередься. Згадуй. Думай.

— Знаєш, копам я також співчуваю. Той тип аж зі шкури пнувся, щоб тебе зрозуміти. Теж мені, святоша. — Знову шморгання. — Інша здавалася просто сучкою.

Я майже не слухаю його.

— Розкажи мені про свою маму, — бурмочу я.

Він дивиться на мене.

— Що?

— Твоя мама, — кажу я, киваючи. — Розкажи про неї.

Пауза. Зболений грім за вікном.

— Тобто… що? — обережно питає він.

Я прокашлююсь.

— Ти казав, що її хлопці погано з тобою поводились.

Тепер його очі загоряються.

— Я сказав, що вони гамселили мене.

— Так. Думаю, це бувало часто.

— Ага. — Вогонь в очах не згасає. — А що?

— Ти сказав, що думав, що ти «просто поганий».

— Я сказав, що так сказав один психолог.

— Я в це не вірю. Я не вірю, що ти просто поганий.

Він нахиляє голову.

— Не віриш?

— Ні. — Я намагаюся вирівняти дихання. — Я не думаю, що люди такими народжуються. — Я випростуюсь, спираюся на подушку, розправляю простирадло на ногах. — Ти не народився таким.

— Ні? — Він вільно тримає лезо в руці.

— З тобою трапилися різні речі, коли ти був дитиною. Були різні… речі, яких ти надивився. Щось, що ти не міг контролювати. — Мій голос сильнішає. — Речі, які ти пережив.

Він смикається.

— Вона не була для тебе хорошою матір’ю. Ти маєш рацію. — Він ковтає слину; я ковтаю слину. — І я думаю, що, коли батьки тебе всиновили, ти зазнав серйозних травм. Думаю… — ризикнути? — думаю, що вони за тебе дуже турбуються. Навіть якщо вони неідеальні, — додаю я.

Він дивиться мені в очі. Дрібний бриж спотворює його обличчя.

— Вони бояться мене, — каже він.

Я киваю.

— Ти сам так сказав, — нагадую йому. — Ти сказав, що Алістер намагався захистити мене, тримаючи тебе… тримаючи нас окремо одне від одного.

Він не рухається.

— Але я думаю, він і за тебе боявся також. Я думаю, він хотів тебе також захистити. — Я простягаю руку. — Думаю, що, коли вони забрали тебе у свій дім, вони врятували тебе.

Він не відводить від мене очей.

— Вони люблять тебе, — кажу я. — Ти заслуговуєш на любов. І, якщо ми з ними поговоримо, я знаю, я впевнена, вони зроблять усе, що можуть, щоб захистити тебе. Я знаю, що вони хочуть… об’єднатися з тобою.

Моя рука наближається до його плеча, зависає над ним.

— Те, що з тобою сталося, коли ти був малий, це не твоя провина, — шепочу я. — І…

— Досить цього лайна. — Він

1 ... 79 80 81 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у вікні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жінка у вікні"