Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

— І ти все ще... не відпустив? — запитала Богдана тихо, її голос був співчутливим, але й водночас сповнений суму.

— Ні, не відпустив. І, мабуть, не відпущу, — зізнався я, відвівши погляд. — Можливо, я дурень. Навіть сперечатися не буду. Це тупо кохати одну дівчину вже протягом скількох років, знаючи, що вона давно не твоя. Я міг знайти тисячі інших, можливо зустріти свою справжню долю, чи.. не знаю. Проте немає кращої та справнішою долі, аніж вона. Я не зміг відпустити, попри все. Просто не можу і не хочу.

— Я не засуджую тебе, Адаме. Це все цілком зрозуміло, і я розумію тебе. Дуже розумію, друже. Ти занадто романтик для цього поганого світу. У всіх твоїх книгах ніколи не було поганої кінцівки. Навіть там, де за логікою, вона мала б бути, її не було ніколи.

— Гадаєш, я невиправний? — я посміхнувся, похитавши головою.

Богдана тихо засміялась, поправляючи своє волосся, і поглянула на мене з тією легкою, але мудрою усмішкою, що завжди змушувала мене задуматись.

— Але це ти, справжній ти, — сказала вона, трохи нахиливши голову, наче намагаючись знайти правильні слова. — Хто його знає? Можливо, скоро все зміниться так, що ти навіть уявити не можеш зараз.

Я гірко усміхнувся і видихнув, відчуваючи, як думки починають стискати мене зсередини.

— О, та-ак, — протягнув я, трохи саркастично. — Русланчик сказав мені, що Мелісса вагітна. Тепер вже краще? Може, це саме той поворот, якого я зовсім не очікував?

Богдана здивовано широко відкрила очі, майже втративши свою звичну врівноваженість.

— Вагітна? — перепитала вона, немов не вірячи своїм вухам. Я кивнув, підтверджуючи її здивування. — Бути не може!

Її реакція збентежила мене, але водночас викликала легкий смішок.

— Мені подобається твоя самовпевненість, Богдано, — промовив я з ноткою сарказму, хоча насправді був трохи розгублений.

— Ні, ти не розумієш, — наполегливо заперечила вона, трохи нахилившись уперед, ніби хотіла підкреслити важливість своїх слів. — Ти, Адаме, маєш доньку, це зрозуміло. Але ти коли-небудь бачив вагітну жінку зблизька?

Я насупився, думаючи про її питання. Воно здавалося мені смішним і трохи недолугим.

— Ну, зрозуміло, що бачив, Дано. Що за дурне питання? — відповів я, не приховуючи своєї іронії.

Вона злісно видихнула, закочуючи очі.

— Дурне твоє припущення, що Мелісса вагітна! — випалила вона, її голос різко змінювався від спокійного до більш емоційного. — Я — мама, якщо ти забув, Бітлере. Я народжувала того бешкетника, — вона кивнула в бік Святослава, що грався неподалік. — І я знаю, як виглядає вагітна жінка. А ще, така жінка точно не буде пити ігристе!

Я спантеличено поглянув на неї.

— Про що ти? — перепитав я, не зовсім розуміючи її логіки.

Подруга усміхнулась, підіймаючи склянку з водою до рота, проте не приховуючи гіркоти в голосі.

— Вагітні жінки не п'ють ігристе на відпочинку, Адаме. Я бачила, як Мелісса пила кілька келихів сьогодні. Я ще тоді гадала, що мені здалось, що то вона. Утім, вона була з Натою, тому я точно впевнена, що то було насправді. То хто там у вас «вагітний»?

— Гаразд.. я зрозумів. Мене обвели навколо мого ж пальця! — пробубнів я, непомітно для себе, вдаряючи рукою стіл. — Бляха.

— Здається, хтось грається з тобою.. — Дана посміхнулась, знизивши плечима.

— Якщо це справді вигадка, а Руслан грається зі мною у цю безглузду гру «перетягни канат», я вб’ю його, серйозно!

— Знаєш, гадаю, мені навіть шкода його не буде. Я навіть і не спілкувалась з ним, але він вже мені противний!