Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— У Збруї тобі доведеться заново вчитися володінню мечем. У ній людина інакше ступає, втримує зброю та рухається.

— Я… — Ренарін потупив очі. Бачити «окулярника» в шикарному обладунку було дуже дивно. — Наставнику, мені не треба буде перевчатися. Почнімо з того, що я ніколи й не вчився.

Подвижник крякнув.

— Це добре. Значить, мені не доведеться викорінювати застарілих і поганих звичок.

— Так, наставнику.

— Тоді почнімо з простого, — промовив Загель. — Он там, на розі, є сходи. Піднімися на дах тренувального комплексу й зістрибни донизу.

Ренарін різко підвів погляд:

— Зістрибнути?

— Синку, я вже старий, — відказав йому майстер, — і коли повторюю свої слова, з’їдаю не ту квітку.

Каладін насупився, а Ренарін, схиливши голову набік, запитально глянув на капітана. Охоронець знизав плечима.

— З’їдаєте… що?.. — перепитав молодший із братів Холінів.

— Себто серджуся! — гиркнув Загель. — Люди добрі — у вас жодного путящого вислову. Ану марш!

Ренарін стрибком зіп’явся на ноги, здійнявши хмарку піску, й кинувся, куди велено.

— Синку, шолома не забудь! — гукнув Загель.

Ренарін спинився й, кинувшись назад, схопив із землі шолома, замало не заривши при цьому носом. Але, крутнувшись, утримав рівновагу й незграбно побіг до сходів, дорогою замало не врізавшись у колону.

Каладін тихенько фиркнув від сміху.

— Годі тобі, охоронцю, — озвався Загель. — Гадаєш, уперше примірявши Збрую, ти впорався б краще?

— Не думаю, що я забув би шолома, — відказав Каладін, беручи ратище на плече й розминаючись. — Якщо Далінар Холін має намір примусити решту великих князів ходити по струнці, йому знадобляться ліпші Сколкозбройні. Треба було підібрати для цієї Збруї когось іншого.

— На кшталт тебе?

— Буря забирай — я не про себе! — заперечив той — можливо, надто палко. — Загелю, я солдат, і Сколки мені ні до чого. Цей хлопчина викликає симпатію, але довірити йому командувати людьми, як на мене, не випадає — не кажучи про обладунок, який міг би зберегти життя куди вправнішому воїнові. От і все.

— Ренарін іще здивує тебе, — промовив подвижник. — Я прочитав йому цілу лекцію на тему «Я твій наставник, тож роби, що велять» — і він, власне, слухав.

— У перший день її чують усі новобранці, — відказав на це Каладін. — І дехто з них слухає. Хлопчина виявився з таких — але дивуватися тут особливо нічому.

— Якби ти лишень знав, скільки зіпсутих світлооких десятилітків я тут перебачив, то вважав би інакше, — заперечив Загель. — Я гадав, що дев’ятнадцятирічний юнак на кшталт нього буде просто нестерпний. І не називай його «хлопчиною», хлопче. Ви з ним, певне, майже однолітки, а до того ж ідеться про сина наймогутнішої людини на цій…

Він змовк, бо шум на даху сповістив, що Ренарін Холін розігнався й зіскочив додолу, скреготнувши сабатонами об кам’яний карниз. Пролетівши над двориком добрий десяток футів — хоча досвідчені Сколкозбройні могли й не таке — він заборсався, наче підбита небесна мурена, й рухнув на пісок унизу.

Загель глянув на Каладіна, здійнявши брову.

— Що таке? — не зрозумів капітан.

— Він захоплений, слухняний і не боїться, що на нього дивитимуться, як на дурня, — промовив Загель. — Битися можна навчити, але ці якості — вроджені. З хлопчини будуть люди.

— Якщо доти він нікого не розчавить при падінні, — буркнув Каладін.

Ренарін звівся на ноги й опустив на них очі — неначе здивований, що вони й досі цілі.

— Піднімайся нагору і повтори! — гукнув Загель юнакові. — Але цього разу — сторч головою!

Княжич кивнув, а відтак розвернувся й побіг до сходів.

— Ти вселяєш у нього певність, що Збруя таки захищає? — припустив Каладін.

— Щоб користуватися обладунком, треба знати межі його ефективності, — відказав подвижник, знову обертаючись до капітана. — А ще я хочу, щоб він просто рухався в ньому. Так чи інак, а він робить, що велено, і це дуже добре. Навчати його буде справжнім задоволенням. А от ти — зовсім інша історія.

Каладін здійняв долоню.

— Ні, красно дякую.

— Ти відмовишся від нагоди потренуватися з гросмейстером збройних єдиноборств? — не повірив власним вухам подвижник. — Та мені стане пальців однієї руки, щоб злічити усіх темнооких на моїй пам’яті, яким вона випадала!

— Так, але бач, яка штука: я вже пройшов «курс молодого бійця» — прочухани від сержантів, багатогодинні марш-кидки й муштру до півсмерті. Серйозно — з мене годі.

— Це зовсім не те саме, — заперечив Загель, махнувши подвижникові, який саме проходив повз них.

Той ніс Сколкозбройця з металевими запобіжниками на ріжучих крайках — одного з тих, що їх надав для тренувань король.

Загель узяв у чоловіка Зброю та здійняв її.

Каладін кивнув у бік меча:

— А що це на ньому таке?

— Ніхто не знає, — відповів Загель, махаючи клинком. — Встановлені на крайки леза, вони пристосуються до його форми й надійно затуплять. Але варто їх зняти — і ті зробляться напрочуд ламкими. В бою вони ні до чого, але для тренувального спарингу — якраз те, що треба.

Каладін хмикнув. Дещо створене хтозна-коли для тренування? Загель якусь мить повдивлявся у Сколкозбройця, а відтак спрямував його просто на Каладіна.

Навіть попри затуплене лезо — й чудово знаючи, що майстер-мечеборець не нападе — капітан умить відчув напад паніки. Сколкозброєць! Конкретно цей був тонкий, обтічний і з великою гардою. На гладких боках леза пишалося гравірування — десять базових ґліфів. Клинок був у п’ядь завширшки та в добрих шість футів завдовжки, але Загель тримав його одноруч і, здавалося, не втрачаючи рівноваги.

— Нітер, — промовив подвижник.

— Га? — перепитав Каладін, насупившись.

— Попередній очільник Кобальтової гвардії, — пояснив Загель. — Він був хорошою людиною й моїм другом, але загинув, захищаючи Дім Холін. А тепер ти обіймаєш ту саму — поглинь її Геєна! — посаду, і тобі доведеться добряче помучитися, щоб упоратися з нею принаймні наполовину так добре, як він.

— Не розумію, як це пов’язано з тим, що ти розмахуєш переді мною Сколкозбройцем.

— Хай хто підішле вбивць до Далінара із синами, а йтиметься про когось могутнього, який матиме доступ до Сколкозбройних, — промовив подвижник. — Ось із ким ти матимеш справу, синку. І тобі знадобиться куди ліпша підготовка, ніж отримує списник на полі бою. Ти коли-небудь бився з противником, який стискає в руках отаку штуку?

— Бувало раз чи два, — відказав Каладін, розслаблено спираючись на ближню колону.

— Не бреши мені.

— А я й не брешу, — відрізав закид капітан, зустрічаючи Загелів погляд. — Спитай в Адоліна, з якої халепи я витягнув його батька кілька тижнів тому.

Загель опустив Сколкозбройця. За спиною в подвижника Ренарін зістрибнув сторч головою зі звису, врізався в землю й перекотився. З-під забрала долинув стогін і з шолома засочилося Світло, проте інших пошкоджень було непомітно.

— Чудово, княжичу Ренаріне, — гукнув наставник, не обертаючись. — А тепер зістрибни ще кілька разів і поглянь, чи не вийде в тебе приземлитися на ноги.

Той підвівся й, дзенькаючи Збруєю, побіг до сходів.

— Що ж, гаразд, — промовив Загель, розтинаючи Сколкозбройцем повітря. — Побачимо, на що ти здатен, синку. Переконай мене у своїй слушності, і я дам тобі спокій.

Каладін відреагував на це здійнятим списом та оборонною стійкою — одна нога