Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Як це все відбуватиметься? Коли Загель поцілить по древку списа, то це означатиме, що його перетято?

Обіруч заносячи клинка, подвижник кинувся на Каладіна, і того охопили знайомий спокій і зосередженість. Він не став утягувати Буресвітло, бо мав бути певен, що не розвине в собі надто сильну залежність від нього.

«Стеж за його Зброєю», — сказав собі подумки Каладін, підступаючи й намагаючись наблизитися на відстань удару. Під час герцю зі Сколкозбройним усе залежало від меча — меча, який ніщо не могло зупинити, меча, який не просто вбивав тіло, а розтинав саму душу. Меча…

…що його Загель зненацька випустив із рук.

Коли клинок повалився додолу, подвижник був досяжний для Каладіна. Але, занадто зосередившись на Зброї, той не встиг занести списа для випаду — Загель крутнувся й зацідив капітанові кулаком у живіт. А наступний удар — в обличчя — звалив його на тренувальний майданчик.

Не зважаючи на спренів болю, що закопошилися в піску, Каладін одразу перекотився й зіп’явся на ноги. Перед очима пливло. Капітан широко всміхнувся:

— Спритний хід.

А Загель, піднявши меча, вже знову розвертався до супротивника. Так само виставивши перед себе списа, той відступив, «танцюючи» на піску, й тримався на віддалі. Подвижник умів орудувати Сколкозбройцем. Це тобі не Адолін, який тільки й знав, що махати навідліг. Загель більше рубав зверху, з виносом руки — стрімко й шалено. Під його натиском Каладін задкував уздовж крайки майданчика.

«Такими темпами він скоро стомиться, — підказав капітанові внутрішній голос. — Не давай йому зупинятися».

Після майже повного кола тренувальним майданчиком Загель уповільнив свої атаки і став натомість шукати діру в Каладіновій обороні.

— Якби я був у Збруї, тобі довелося б несолодко, — промовив подвижник. — Я діяв би швидше й не знаючи втоми.

— Але в тебе її немає.

— А якщо по душу короля прийде той, хто її матиме?

— Тоді я оберу іншу тактику.

Загель хмикнув, а неподалік тим часом гепнувся додолу Ренарін. Княжич майже втримався на ногах, але спіткнувся й повалився набік, проїхавши по піску.

— Якби йшлося про справжній замах на вбивство, я теж скористався б із іншої тактики, — заперечив подвижник.

І метнувся до Ренаріна.

Каладін вилаявся й кинувся йому навздогін.

Умить загальмувавши на піску, Загель із розвороту обрушив на капітана замашний обіручний удар. Той дістав Каладінове ратище, й від цього двориком розлігся гучний тріск. Якби не запобіжники, його Сколкозброєць розітнув би списа надвоє і, мабуть, подряпав би охоронцеві груди.

Якийсь подвижник, що спостерігав за їхнім поєдинком, жбурнув Каладінові вкорочений штих. Вони очікували, що його зброю «підріжуть», і хотіли змоделювати двобій якнайближче до реальних умов. Неподалік з’явився стривожений Моаш, але кілька подвижників перехопили його і все пояснили.

Каладін озирнувся на Загеля.

— В реальному житті, — промовив той, — я б досі дістався до княжича.

— В реальному житті, — заперечив на це охоронець, — я міг би штрикнути тебе половиною ратища, коли ти гадав, що обеззброїв мене.

— Я б не зробив такої помилки.

— Тоді пропоную виходити з того, що і я не дав би маху й не підпустив тебе до княжича.

Загель вишкірився — на його обличчі цей вираз здавався загрозливим — і ступив уперед. А Каладін зрозумів: цього разу задкувати, підманюючи того до себе, не випадало. Захищаючи когось із князівської родини, охоронець не матиме такої можливості. Тож натомість доведеться йти ва-банк і будь що намагатися вбити нападника.

А значить, атакувати.

Затяжний ближній бій був би наруч Загелеві: адже парирувати Сколкозбройця Каладін не міг. Найкраще, що можна було зробити, це завдати стрімкого удару в надії здобути блискавичну перемогу. Ринувши вперед, капітан припав навколішки і юзом сковзнув по піску під змах Загелевого меча, щоб наблизитися й…

Супротивник ударив його в обличчя.

Перед очима попливло, але Каладін увігнав свого тренувального штиха Загелеві в ногу за секунду до того, як на нього обрушився клинок Сколкозбройного, спиняючись там, де його шия сполучалася з плечима.

— Тебе вбито, синку, — промовив подвижник.

— В тебе спис у нозі, — відказав захеканий Каладін. — Тобі не наздогнати княжича. Я переміг.

— Ти труп, — фиркнув Загель.

— Моє завдання — запобігти вбивству Ренаріна. Завдяки моїм діям княжич утік. А живий я чи мертвий — нічого не важить.

— А що, як убивця матиме спільника? — запитав чийсь голос іззаду.

Каладін озирнувся й побачив, що там стоїть Адолін — у повному комплекті Збруї та ввігнавши вістря Сколкозбройця в землю перед собою. В одній руці Холін тримав знятого шолома, а друга лежала на гарді меча.

— Мостонавідничку, а що, коли їх буде двоє? — спитав княжич із глузливою посмішкою. — Чи зможеш ти впоратися з двома Сколкозбройними зразу? Якби я хотів убити свого батька чи короля, то нізащо не підіслав би тільки одного.

Підвівшись, Каладін повів плечем і зустрівся поглядом з Адоліном. Той тримався так зверхньо. Так самовпевнено. Зарозумілий покидьок.

— Ну гаразд, — утрутився Загель. — Не маю сумніву, що він тебе зрозумів, Адоліне. Не треба…

Охоронець кинувся на княжича й, здавалося, почув, як той посміюється, надягаючи шолома.

Закипаючи зсередини, Каладін згадав безіменного Сколкозбройного, який убив стількох його друзів.

Садеаса, який вельможно возсідає в червоному обладунку.

Амарама, який кладе руки на закривавлений меч.

Каладін закричав, коли незахищений клинок Адоліна замахнувся на нього в одному з тих ретельних ударів навідліг, що їх тільки-но затреновував княжич. Охоронець заледве встиг зупинитися й, здійнявши обрубок списа, пропустив Сколкозбройця просто перед собою і вдарив по задній крайці клинка половинкою ратища, відбивши осторонь Адолінову руку й зіпсувавши тому завершення випаду.

А відтак кинувся вперед і врізався в того плечем. Відчуття було таке, наче тараниш стіну. Плечовий суглоб пронизало болем, але від сили інерції — разом із несподіваним ударом древка — Адолін утратив рівновагу. Тож нападник підім’яв його під себе, і обидва повалилися додолу. Закректавши від несподіванки, Сколкозбройний із гуркотом упав на пісок.

Неподалік так само гучно, немовби вторуючи, гепнувся Ренарін. Здійнявши половинку древка на манір кинджала, Каладін потягнувся до забрала супротивника. Падаючи, той, на жаль, не втримав Сколкозбройця, але запустив під охоронця п’ястка в латній рукавиці.

Каладін спрямував древко в оглядову щілину.

Княжич змахнув рукою догори.

Удар уламком ратища не досягнув своєї цілі — натомість Каладін відчув, що летить, відшпурений з усією нелюдською силою, яку дає Сколкозбройному Збруя. Поборсавшись у повітрі, він зрештою гупнув додолу за вісім футів від Адоліна — з механічним опіком на боці від піску та вже ушкодженим об княжича плечем, що знову запалало від болю. Каладін охнув.

— Ідіот! — крикнув Загель.

Каладін, застогнавши, перевернувся на спину. Перед очима пливло.

— Ти міг убити його! — Це десь віддалік подвижник шпетив Адоліна.

— Він напав на мене! — Голос княжича приглушував шолом.

— Бо ти, дурне дитя, його ви́кликав! — Заперечення Загеля пролунало ближче.

— Ну тоді він сам напросився, — відказав княжич.

Біль. До