Читати книгу - "Світло в серпні"

їх. Зробивши це, вона постояла якусь хвилину над чоловіком. На перший погляд могло б здатися, що жінка просто дивиться на нього, турботливо й співчутливо. Та придивившись, будь-хто помітив би, що нею тіпає, що вона опустила старого в крісло або для того, щоб не звалився на підлогу, або для того, щоб мати владу над ним, як над в’язнем, поки до неї повернеться дар мови. Похилилася до нього, повнотіла, пухла, посіріла, з обличчям потопельниці. Коли озвалася, її голос тремтів, і вона, сама дрижачи, старалася його опанувати. Судомно вчепившись за бильця крісла, в якому напівлежав чоловік, вона говорила стриманим тремтячим голосом: «Юф’юсе. Послухай мене. Мусиш мене вислухати. Я не докучала тобі раніше. Тридцять років не зачіпала. А тепер зачеплю. Я мушу знати, і ти мені скажеш. Що ти зробив із сином Міллі?»

Усе довге пообіддя вони товпилися на майдані та перед в’язницею — клерки, нероби та селяни в комбінезонах. Чутки. Ширилися по всьому місті, вмирали й народжувалися знову, як вітер чи пожежа, аж поки в дедалі довших тінях селяни почали роз’їжджатися на возах та запорошених машинах, а містяни рушили на вечерю. Там чутки оживали, знову яскравішали для жінок та інших домочадців за вечерею в освітлених електрикою кімнатах і під гасовою лампою в далеких домівках серед пагорбів. Наступного ж дня, благодатної неквапливої хуторянської неділі, сидячи навпочіпки в чистих сорочках і з ажурними підтяжками, пихкаючи мирними люльками біля сільських церков та на тінистих подвір’ях, де вздовж парканів стояли, немов на прив’язі, запряги та машини гостей, а на кухні жінки готували обід, очевидці вкотре вже оповідали:

«Він схожий на нігера не більш ніж я. А однак позначилася-таки негритянська кров. Ніби навмисно виставився напоказ, щоб його спіймали, як ото виставляється парубок, щоб собі наречену знайти. Він ушився звідти вже тиждень тому. Якби не підпалив будинку, то, напевно, й за місяць ніхто б не дізнався про вбивство. Та й тепер його не запідозрили б, якби не Браун, що торгував віскі для нігера. А той білим прикидався. І торгівлю спиртним, і вбивство — все хотів на Брауна звалити, але той сказав усе начистоту.

А вчора вранці принесло його до Моттстауна. Серед білого дня, в суботу, коли в місті повно люду. Зайшов до перукарні для білих, як ото біла людина, а що на білого скидався, то ніхто нічого лихого й не подумав. Навіть чистильник взуття нічого не запідозрив, побачивши, що він взутий у поношені шкарбуни, завеликі на ногу. Поголили його, підстригли, він розрахувався та й пішов любенько до крамниці. Купив там сорочку, краватку та солом’яного капелюха — і все за гроші, що вкрав у тої жінки, яку закатрупив. Тоді серед білої днини вийшов, неначе пан який, прогулятися вулицею. Сто, тисячу разів люди минали його й не здогадувалися, хто це. Аж тут Голлідей запримітив його, підбіг, ухопив за барки та й питає: „Тебе, часом, не Крістмасом кличуть?“ І нігер сказав, що так. Не відпирався. Взагалі нічого не робив. Взагалі поводився ані як нігер, ані як білий. Ось у чому річ. Тим-то люди й розлютилися. Ще б пак, убивця — і причепурився, вирядився, прогулюється собі містом, немовби кидає усім виклик, замість того щоб критися, ховатися в лісі, ходити брудним і немитим. Буцімто не знає й не відає, що він убивця, ще й нігер на додаток.

Отож Голлідей запалився — авжеж, про тисячу доларів мріє — й заїхав кілька разів нігерові в пику, а той уперше повівся, як нігерові й личить: терпить удари, мовчить, тільки кров пускає, понурий та тихий. Голлідей держить його, репетує, аж тут нагодився стариган — дядечком Доком його прозивають — та й став лупцювати нігера ціпком, поки двоє приятелів стримали старого й відвезли його машиною додому. Ніхто так і не добрав, чи справді він знав цього чорношкірого, чи ні. Пришкандибав і репетує: „Його звати Крістмас?! Ви сказали „Крістмас?““ Пропхався, глянув на нігера та й заходився дубасити його ціпком. Поводився, як ото очманілий чи й божевільний. Довелося тримати його, а він очі закотив, заслинився та гамселить ціпком куди попаде. І раптом узяв та й зомлів. Два хлопці повезли його на машині додому. Жінка вийшла, забрала його в дім, а вони повернулися до міста. Не знали, чому із старим таке сталося, чому він так розхвилювався, коли нігера впіймали. Гадали, що дядечко Док удома оклигає. І ось не минуло й півгодини, а він знову в місті. Геть здурів, кричить на кожного перехожого, всіх боягузами обзиває. Мовляв, не сміють витягти чорного з в’язниці й повісити на місці, без ніяких там джефферсонів. А лице — як у біснуватого, неначе з божевільні втік і знає, що невдовзі його знову туди запроторять. Кажуть, він ще й проповідником був.

Стариган кричав, що має право вбити нігера. Не сказав, звідки це право, сам так розходився, розгарячився, що годі його перебити й запитати. Навколо нього вже й юрба зібралась, а Док кричить, що це йому вирішувати — жити нігерові чи ні. Люди стали подумувати, чи не посадити його у в’язницю, до нігера, але тут надійшла жінка.

Є такі, що тридцять років у Моттстауні живуть, і ні разу її не бачили. Отож не впізнали її, поки не заговорила з чоловіком, бо ж якщо хтось та й бачив її, то тільки біля будиночка в негритянському кварталі, де вони живуть, у халамиді сякій-такій та в капелюсі, що після чоловіка доношувала. А тут вона вбралась, як на свято. Багряна шовкова сукня, капелюшок із пером, в руці парасолька. Підійшла до натовпу, де він галасував на всю горлянку, й озивається: „Юф’юсе“. Старий перестав кричати, глипнув на неї, а ціпок ще зведений, тремтить у руці, щелепа відвисла, слина по ній тече. Жінка взяла його під руку. Люди боялися підійти до дядечка Дока, бо він будь-кого міг би торохнути, причому ненавмисне, сам би не помітив. А вона підійшла, взяла його під руку, відвела до стільця під крамницею, посадила й каже: „Побудь тут, поки я повернуся. Щоб ні з місця не рушив. І припини горлати“.

Він послухався. Куди йому було дітися! Сидить на місці, а вона хоч би раз оглянулася. Всі це зауважили. Може, тому, що ніколи не бачили її, крім як біля дому. Це ж такий навіжений дідок, що кожен добре подумає, перш ніж його зачепити. Хай там як, а всі здивувалися. І гадати не могли,