Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

— Ну, Вентуринья, полковників син, з Аталаї.

— Сина — ні. А от полковника пам’ятаю, втішався зі мною, такий добряга.

Недоумство її декого відлякувало. Ці пришелепкуваті під опікою Духа Святого, зловживати їхньою довірою не слід, розплата неминуча — як не тут, на землі, то згодом десь там, за гробом. Вентуринья з забобонів сміявся, тягнув Марію Жину під дошки помосту, де сушилося какао. Про полковника Натаріо такого не знав, не здогадувався.

— Полковник Боавентура?

— У нього груди волохаті, так гарно пестити.

Почвалала — очі застиглі, губи розтулені в усмішці — на зустріч з царем вавилонським, повелителем сонця. Капітан тицьнув їй у руку кілька мідяків, і вона сховала їх у підшивку спідниці.

Капітан Натаріо да Фонсека підострожив мула, рушив риссю; скоро має прибути поїзд Вентуриньї. Дипломований доктор. А от чи пригадує Вентуринья Марію Жину?

6

Минув грудень, а там і травень, і — на тобі! — нова для полковникових планів відстрочка. До яких же пір?.. Вентуринья не знає й сам: цей спеціальний курс певними рамками не обмежений. Курс на місяців п’ять-шість, щонайпізніше до грудня. Як таку нагоду пропустити? Нагода чудова, а місць небагато, та й кандидати з усієї Бразилії і навіть з-за кордону. Аргентинці, ось хто найбільше вступає. Атож, аргентинці. Вентуринья влаштувався тільки завдяки знайомствам, запізнався з маститими професорами за свого недовгого перебування в Ріо. Недовгого? П’ять місяців, полковник порахував на пальцях: січень, лютий, березень, квітень і травень.

Вентуринья настрочив батькові довжелезного листа з купою всіляких доводів і виправдань, чому хоче продовжити навчання на додатковому курсі, курсі земельного права: адже земельне право треба знати назубок, тоді він буде перший адвокат на узбережжі.

Полковник читав і розгонисті рядки, і між рядками, дивувався й зажадав, щоб син приїхав у Ільєус для пояснень; мовляв, такі питання листуванням не вирішуються.

Вентуринья — вже випускник юридичного факультету, на його підмізинному пальці рубін, в його приймальні в рамцях диплом і фотографія випуску, чого ж іще? Адвокатська діяльність, шлюб із дочкою заможних батьків — щоб не бідніші від них! — політична боротьба, змагання за лідерство. Саме заради цього полковник працював як віл, вдавався до зброї, проливав кров, свою і чужу. Що це ще за новий курс, коли університету кінець і докторський диплом на руках?

Припертий до стіни — невже доведеться прощатись із столичним життям? — Вентуринья перейшов на крик:

— Та без цього курсу вся моя наука псові під хвіст!

Першою здалася дона Ернестина, стала на бік сина. Взагалі в чоловікові задуми вона не втручалася, та й він не дуже ділився ними. Завжди сумирна, вона цього разу з запалом підтримала хлопця — нехай, мовляв, довчиться. Адже це прагнення похвальне, то чому б і не дозволити?

— Викладають визнані фахівці, світила у своїй галузі! — гримів і вимахував руками посеред вітальні Вентуринья.

Полковник так і уявляв собі: на підвищенні в судовій залі соловейком заливається і насваряється на когось пальцем його син-доктор. Мовчки вислухав хлопця, переконування дружини: неписьменна з діда-прадіда зугарна лише підписатися,’ що вона тямила в тих курсах і лекціях? Зрештою, втомившись сперечатися, полковник згнітив серце й махнув рукою: як собі хочете!

На його рішення вплинула думка доктора Ернані Тавареса, ільєуського цивільного судді. Дізнавшись про лист Вентуриньї, той похвалив хлопця: земельне право — новий предмет в юриспруденції, вивчити його неабияк корисно тим, хто матиме справу із справжньою земельною війною. До того ж його вразив синів потяг до науки під час їхньої розмови, яка почалася після від’їзду запрошених на званий обід гостей і тривала цілий вечір. Гадаєш, як у мене диплом і перстень з рубіном, то це вже все, доводив Вентуринья; а сам він, мовляв, відчуває недостатність своєї адвокатської підготовки. Йому треба ерудиції, як у метрів, йому хочеться стати одним із них. На шальку терезів кинуто й аргентинців, які не полінувалися приїхати аж у Бразилію; і це також вплинуло на остаточне рішення полковника. Він засмутився, але не досадував. Що ж, доведеться знову розлучитися з сином.

— Отже, до кінця року. Але дивись, щоб у новому році ти був тут; я вже старий і стомлений життям.

Факультативний курс із земельного права, доступний для всіх бакалаврів, мав за мету додати ваги тим, хто збирався працювати в міністерствах сільського господарства, в суді і в магістратурі. Вентуринья дізнався про це випадково, побіг записався, але відвідував курс рідко. Що ж до аргентинських правозахисників, то насправді жоден з них не поспішав скористатися досягненнями бразильської освіти.

Коли хто й скористався факультативним курсом, то це аргентинка Адела Лапортенья, по-простому Аделіта Золота Ручка, колишня артистка театрів Буенос-Айреса і теперішня шансонетка кабаре Ріо-де-Жанейро: співачка, а не повія. Запопасти чужинку й артистку — це межа прагнень, вершина слави для молодого баїянця. До того ж, нестямно закохана в нього, вона шепотіла: «Твоя, я вся твоя!»

7

Про чудо-науку Вентуриньї Фадул Абдала дізнався від нього самого, коли той зупинився у Великій Пастці; бакалавра супроводжували капітан Натаріо да Фонсека і двоє озброєних кабрів. Полковник викликав сина до Ітабуни — приїдь, мовляв, прийми в конторі моїх друзів, розкажи їм, що наприкінці року повернешся з іще одним дипломом, доктора землезнавства; а Вентуринья не якийсь там писар, чорнильна душа, щоб їхати без ескорту. Він — доктор Андраде-молодший, син полковника Боавентури Андраде, голови муніципалітету, необмеженого володаря краю. Для його подорожі щонайменше потрібні капітан, двоє жагунсо, породиста кобилиця і добрий нагай.

Звернути на манівці підбив його Натаріо, сказавши йому про медальйон. На привалі в Аталаї Вентуринья затужив, захотів похвалитись і, за давньою звичкою, розповів капітанові про свій роман з аргентинкою: метис був його постійний повірник. Адела — розкіш, королева театральних підмостків Ріо, «витончена виконавиця танго». Не жінка, а мрія, ставна й біла, біла, як сметана, тіло наче виточене різцем, горда, як статуя, і палка, як вулкан. Ротик — рожеві трояндові пелюстки; ах, Натаріо, цей ротик Аделіти!

Шкода, що в Ільєусі годі знайти дарунок, гідний Лапортеньї: перстень з діамантом, намисто, браслет. Даремно оббивав пороги крамничок: самий дріб’язок, латунь. Пообіцяв привезти з Баїї якусь гарну прикрасу, а тепер доведеться пекти перед дівою раків. Отоді капітан і згадав про медальйон, який турок купив у цигана: може, він зарадить лихові?

Вентуринья спішився біля конов’язі, поруч із Фадуловою крамничкою. Араб одразу вискочив, низенько вклонився, радий гостеві.

— Капітан казав мені, що ви