Читати книгу - "Холодний Яр"

Короткий день кінчився. В чужому лісі уночі страхи беруть... А чи будуть будьоновці мати час завтра шукати за нами — не знати. Під Кримом Врангель дожидає...

По дорозі оповідаю Петренкові перебіг операції. За нами розлягається густа стрілянина і приглушені віддалю крики. Будьоновці атакували грабчаки на межі ліса. Віддалюючись під прямим кутом від нашого напрямку, тріскотіли у лісі стріли чорнолісців.

Коли наш власний обоз, що підчас бою залишався на стоянці бригади у лісі, прилучився, зуважую на тачанці Олю. Петренко каже, що вернулася в полуднє з добрими відомостями. Ще цієї ночі зробимо напад на бригаду червоної піхоти. Під'їжджаю до Олі й пересідаю на тачанку.

— Ну, як там, донечко, була десь у штабі?

— Ще й як була! Адьютант — смаркате кацапеня таке — реп'яхом учепився. Клявся революцією, що знав особисто «мойого чоловіка» — зарубали бідного петлюрівці... Потішав, що ожениться... Конфітурками частував, — попадя аж у хліві десь заховала — знайшли... Винцем церковним...

— «Підночувала»?

— Ні. Пообіцяла, що сьогодні увечері прийду. Звичайно — слова дотримаю — піду разом з вами у відвідини.

— Оповідали щось про фронт?

— Тішаться, що з поляками мир уже запевнений, бо... біда вже у вікна заглядала і на фронті, і в запіллі. Кажуть, що до нового року Петлюру і Врангеля зліквідують, а тоді очистять запілля від банд та контрреволюції, зміцнять армію і... «дайош Европу!»

Бригада прибула на фронт з Московщини у час, коли наступала українська армія. «Чортови пєтлюрци» солідно розчистили її, забрали гармати та кулемети. Тепер має чотириста червоноармійців, одну гармату та чотири кулемети — із них два «невилічимо хворі». Іде на врангелівський фронт, у Єлісаветграді має приняти поповнення і завантажитися до потягів. Набоїв обмаль, бо вистріляли в боях з повстанцями десь коло Шполи. Нарікають «товариші» на Україну, що не гостинно їх приймає. До села, де стоїть — вісім-девять верстов від Розумієвських хуторів. Має два дні відпочинку. Вирушає завтра рано. Я вже до Миргорода і не йшла.

— А чи до села підхід добрий?

— Дуже добрий! Зрештою, я сама поведу. Балкою й городами — просто в сад до попа, де штаб стоїть. Гармата і кулемет — коло штабу на подвір'ї.

Хмара догнав нас, як стемніло. На лісному хуторку сортуємо захоплену добичу. Усіх тішили набої, гранати, американські консерви та галети, відбиті видно будьоновцями у поляків. Хмару та Чорноту тішили запасові сідла, та ще й козацькі, нашого піротехніка, або як називав його Андрій — «алхемика» — два вози вибухового та ще й індуктор з каблем на додачу. Для дівчат-розвідниць не забули хлопці захопити жіночої білизни, панчох, черевиків, спідничок, а навіть... цукорків.

Роздавши частину набоїв та консерви на руки, відправляємо обоз, щоб не обтяжував нас, в безпечні села й хуторі до своїх людей. З ліса переходимо на Розумієвські хутори. Коло півночі 1-й курінь рушив ліквідувати червону бригаду. Кінноті там не було чого робити — залишилася на хуторах. Довелося злізти з «сірого» і йти поруч Василенка, який що кілька хвилин питав жартіливо чи не болять ще ноги.

Між третьою і четвертою відбувся напад. От такий собі нецікавий нічим бій у селі, підчас якого червоноармійцям, що вибігали з хат і збиралися на вулиці, за чигиринським опреділенням смерти — «жаба цицки дала», а ті, що поховалися у хатах та хлівах, зберегли ще своє життя для врангелівських кулеметів. Штаб хотіли взяти живим, порозмовляти, та штабовці замкнулися в поповому «сальоні» й відстрілювалися крізь подвійні вікна. Довелося вкинути до «сальону» дві бомби. Розірвалися так щасливо, що коли зайшли до середини, не було з ким розмовляти. Старий піп у підштаниках і рясі на опашку трагічно шкрябав руду бороду і поглядав на вікна й образи, Дві симпатичні попадянки, вбігши напів одягнені до «сальону» — плачем і лементом упали на... піяніно, що постогнувало розшарпаними струнами. Жаль було і вікон, і піяніно, і попадянок, та... війна -війною.

Забравши штабову канцелярію, даєм батюшці пачку совітських грошей — на ремонт.

Перехрестившись, замахав руками:

— Не хочу антихристових грошей! Господь з вами! Як їх чорт забере — нове піяніно куплю.

Нахилившись під стіл, витягнув з-поміж потовчених цілу порожню пляшку з церковного вина і переконавшись коло лямпи, що таки порожня, жбурнув нею в жида воєнкома, що лежав у куті мертвий, обнявшись з перекинутим фікусом.

Виликали антихристи усе вино, — під престолом знайшли. Умираючого не буде чим запричащати...

Оля, що підчас розмови увійшла до кімнати і стояла осторонь, соромливо спустила очі.

Батюшка, зауваживши її, затулив рясою підштанки і здивовано уклонився:

— А... тож панночка, здається, тут гостювала у них... А... розумію... Хай Бог благословить і хоронить вас... Мені вина не жалко... У сусідів десь позичу... І вікон не жалко... І вставляти не буду... Ще в другій кімнаті сам поб'ю!.. Щоб не пхалися антихристи на квартиру!

І перехрестилися.

Забравши захоплену зброю, покидаємо село. Два кулемети мали поломані замки, — покинули їх червоним на розрібок. Гармату запрягли і забрали. В зарядних ящиках не було ні одного набоя. Зідхаючи, згадуєм підпалені удень на дорозі.

Спочивши коротко на хуторах, ранком виступаємо разом з усіма до ліса спати. Лежачи при вогнищах, заглиблюємося в цікаву «лектуру» — перечитуємо накази та оперативні звіти, захоплені в штабі червоної бригади. Зустрічаємо там згадки про знані місцевості у Галичині й на Поділлі, знайомі частини українського війська, довідуємося дещо про нову організацію. В дивізійному звіті знаходимо згадку про важке поранення «батька» чорношличників — полковника Дяченка. Із захопленням читаємо звіти про нещасливі бої з окремою кінною дивізією, що про її існування довідалися сьогодні-ж таки. Всі звіти за час перебування бригади на фронті говорили про перемогу української зброї. Між наказами про вимарш на врангелівський фронт та ліквідування «повстанчих банд» по дорозі, була копія наказу червоного командування, що відділи повстанців Махна перейшли на бік червоної армії для спільної боротьби проти Врангеля й відтепер називатимуться 2-ю Дніпровською бригадою. Всі махнівці зрівнюються у правах з червоноармійцями, а їх родини мають отримати червоноармійський пайок. Всіх махнівців, що перебувають у