Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Політ ворона. Доля отамана 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ ворона. Доля отамана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Політ ворона. Доля отамана" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 100
Перейти на сторінку:
з озброєними бійцями проводити продрозверстку в місцевих селян, тобто відбирати в них усе продовольство силою, прирікаючи на голодну смерть. А харківські начальники про своє: безжально знищувати всіх потенційних противників совєтської влади, виловлювати дезертирів, якими тепер називають тих, хто уникає мобілізації до Червоної армії або з неї тікає, переховуючись у лісах. І як йому діяти? Стати проти свого люду? Він цього не робитиме, – вона давно знала, що в тій компанії її Гриць довго не витримає. – Виходить, усе серйозно, хоча ті посадовці й щоденними дрібницями не гребували – військових гарнізону не стали пускати ні до лазні, ні до убогого кінематографу, де крутили німе кіно. Мовчки доводили: йому з ними не по дорозі, хоча й знали, що всі люди й зараз за Григорія горою стануть, – як не прикро було, а вона свого Гриця ні в чому не звинувачувала. – Бач, підсобили більшовикам, тепер вони об вас витруть свої брудні ноги. А якби не стали, може б, вони більше сюди й не прийшли, – зиркнула на Прокопа. – І не кажи нічого проти, бо вас таких в Україні тисячі. – Вона зовсім не хотіла докоряти синам, але правда, яка крутилася на думці, неначе сама скочила з її вуст. – Тепер… – замовкла, збираючись з думками, – у мене погане передчуття: не вибереться він із тієї западні. Трохи протримається, але недовго… – сказавши, аж сама налякалась. – І навіщо було того Кульбітова чіпати? – журилася, хитаючи головою.

– Тоді б Кульбітов повернувся, пробрався у владу і посадив Григорія у в’язницю, – Прокіп неначе думки читав того пана.

– Виходить, уся та історія є безглуздям, але від неї у нашого Гриця розпочався відлік нового життя. Що ж, як Бог дасть, – перехрестилася перед образами. – Літо яке тепле стало, і пшениця знову спіє, а жити нема як…

Розділ 5
1

– А що, налякалося місцеве керівництво, коли наш воєнний комісар пішов від них, – доповідали Григорію, про що говорять люди на ярмарку. – Тепер чекають неприємностей у будь-яку мить, бо в здібностях колишнього воєнного комісара вони не сумніваються. А то й від вищого начальства перепало. «Навіщо створили потужного ворога, з яким тепер спробуй боротися? – Григорій і на відстані знав, про що говорять не лише в Ізюмі, а й у Харкові при зачинених дверях партійних кабінетів. – Існує безліч методів, як позбутися неугодного, а він ще б нам послужив», – навіть читав їхні думки. Помилився лише в одному: не передбачав, що хтось його умовлятиме, аби він змінив своє рішення. Але зовсім скоро влада червоних одного за одним стала відправляти до нього своїх гінців. Першим з’явився той самий Александров, який і зараз був командиром військового гарнізону міста Ізюма.

– Вертайся, тепер влада хвоста підіжме і не буде такою йоршистою.

– Ні, вже ніколи.

– А може… – видно, без згоди його бувший товариш не міг повернутися назад.

– Ні. Я своє рішення не зміню, – Савонов відчеканив по-військовому.

Другим гінцем був партизанський батя Донбасу Михайло Карнаухов.

– Послухай, друже! Я ж на твоєму боці, ми ж з тобою разом воювали, з одного казанка кашу їли. Трохи провчив їх, і правильно. Більше вони тебе не чіпатимуть.

– Знаю я їх. Вони завжди кажуть одне, а думають інше, тому й не довіряв ніколи. Тримався тієї посади з однієї причини – аби допомагати своєму люду. Можеш так і передати.

– Дорогой Гришенька, самоє главноє нє прінімать поспєшних рєшений. А єсли вже случилось, красіво обиграть сложівшуюся сітуацию і вернуться с поднятой головой, – радила амбіційна Маруся-анархістка, яку теж змусили провідати бувшого воєнкома. – Можеш под руку со мной, – примружувала очі та підсмикувала поділ спідниці, коли закидала ногу на ногу. – Чем не пара, ведь ми с тобой на етом горізонтє відниє і пєрвиє.

– Дякую за такі слова, тільки даремно стараєшся, – він посміхався, бо все ж перед ним була жінка. – Може, колись і повернуся з піднятою головою, тільки не при цій владі.

– А я хотєла ввести тебя в висшеє общество, гдє для тебя открилісь би большиє возможности.

– Про які можливості мова, коли тут усіх комуною додушують.

– То ти мєня і віном не угостиш? – здається, й вона не збиралася повернутися ні з чим.

– Іншим разом, зараз є лише порох.

Вона поїхала від нього без поцілунків, навіть не помахавши рукою. А він повернувся в свою землянку і зітхнув з полегшенням, неначе гора з плечей звалилася. Знав, що після цього більшовицькі комісари оголосять його поза законом, але здаватися не збирався. Швидко звикнувши до знайомого способу життя, муштрував своїх повстанців, аби стали справжніми бійцями, з якими можна було б прийняти будь-який бій, і був задоволений результатами. Поки що вони нападали на ті банди мародерів та дезертирів з Червоної армії, які нещадно грабували місцеве населення. Григорій і раніше з такими боровся, тож ловив їх і зараз на гарячому. Сам був готовий до того, що влада ось-ось розпочне на нього полювання, і не помилився – перший відправлений загін уже шукав його слід. Тільки натрапити на нього не вдалося, Гриць роззброїв тих вояків без жодного пострілу. «Кажіть, нехай ще відправляє, нам і гвинтівок, і гранат знадобиться багато», – відпускав їх на всі чотири сторони, не заподіявши ніякої шкоди. Інколи просто надсилав таким загонам листи з побажаннями успіху. Здається, краще б стріляв та вбивав, ніж насміхається, від чого навіть влада в губернії почала скаженіти.


– Скільки живу, такого року не було – скрізь повстання, – пригадував дядько Іван, розмовляючи з односельцями. – Колись десь один отаман з’явиться та підніме люд, а зараз ні отаманів не перелічити, ні селянських повстань. Воно то добре, що вони є, інакше ми вже б пропали. Як почуєш, що то тут, то там громлять окупантів, знову хочеться до перемоги дожити. Старий Андрон стверджує, що так від Сяну й до Дону – або загинути, або перемогти. А ще каже, що наш отаман Савонов – один із тисячі синів матінки України, котрі ще намагаються щось змінити. Тільки чому кожен на своїй території, а не разом?.. – такого він зрозуміти не міг. – Загинути або перемогти… – повторивши, навіть рукою махнув біля мокрих очей. – Може, й відчувають бідолахи, що програють, але зі свого шляху не сходять. Тримається і наш Гриць – тільки Махно підійде сюди, так він і дасть команду:

1 ... 79 80 81 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ ворона. Доля отамана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ ворона. Доля отамана"