Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А проте, жодна порожнеча не буває порожня.
Падіння людини, яка бачить нічний кошмар. Пірнає, заглиблюється й одразу назад…
Я не враз утямила, що ми тепер простуємо підземеллям. Порожнеча під ногами перетворилася на камінь плити, а довколишні стіни відлунювали кроки, розсилаючи їх у шахти та коридори.
Ударити підківкою об кам’яну підлогу та викресати стільки іскор, щоб побачити Покинуте Місто.
Ні, місто було заселене. Просто цей, найнижчий з його рівнів, укладався людьми вкупі з усім нагромадженим людським злом, тут, за сто сорок кілометрів від нової землі. І Ніщо захопило його, воно заповнило та оживило все зло, до останньої краплі.
Дивно бачити не небо, навіть не порожнечу, а плити — бетонні плити з пучками коріння в щілинах.
А в усьому іншому — найзвичайнісіньке, лише покинуте Місто: вивіски магазинів, ряди припаркованих автомобілів, закапелки, роздоріжжя, реклама та світлофори.
Хіба що все стало ніби в мороці, — непроникно-чорним.
Вісім років через цілком порожнє Ніщо.
Тварюка невідступна від Крихітки.
Вісім років — занадто тривалий час, тож я звикла до неї. При цьому в мене виробилося кілька звичок. Звичка боятись її, звичка розмовляти з нею, звичка засинаючи класти голову на її огидний бік. Звикнути настільки, що в якусь мить настав час, коли я забула про неї. Звичка не помічати. Ніби йдеш сама.
До якоїсь певної хвильки…
До Дримера…
Варто було їй лишень перестрибнути через мене задля того, щоб убити його, — і все стало таким, як йому належить бути, — солдати двох ворожих армій — Крихітка й Тварюка.
І Дример…
У темряві не зробиш примітки…
Мешканці нудного світу. Людина нецікавої долі. Де вона може знайти те, що було б схоже на її справжнє життя? Лише у снах.
Але в снах на зеленій траві. У снах при бузковому небі. З мріями… Для того, хто скуштував найміцніший наркотик сну?
Мандрівка у снах за межі світу. Мандрівка у снах до інших світів.
А далі — найвищого рівня посвячення, до найпривабливішого світу та страхітливих снів — у Порожнечу.
Дримери шукають серед порожнечі крупинки загиблих світів. І за ними прагнуть упізнати майбутню долю свого світу.
А іноді Дример знаходить тварюку.
Ми зустрілися з ним на руйновищі зла.
Чиє це Пекло? Який Диявол збудував його тут для себе, коли програв чи загинув? Демони розбіглись, і тепер залишилися самі порожні котли…
Дример устиг озирнутися. Тварюка плигнула через мене, а я вихопила пістолет й убила її.
— Фантастично, — такий самотній у своєму справжньому житті. У своєму житті, достоту не схожому на сон.
Він зробив спробу потоваришувати зі мною:
— Мені ще ніхто не…
— Іди геть.
— Постривай. Не жени мене.
— Іди геть.
— Мій будильник розбудить мене лише через сорок…
— Іди геть!
І я стрельнула в нього, примусивши прокинутися після кошмарного сну.
Адже я чула виття.
Воно лунало з обабіч.
Тварюки мчали до мене. Одразу дві. Одразу зусібіч.
Вони були жахливі. Але я могла й не бачити їх у пітьмі.
Та коли б не темінь, я вбила б їх. Але тоді я ніколи не дізналася б, куди мені треба йти.
Звісно. Місто Магеддо зруйноване, проте залишилася гора біля його фортечної стіни. І вони вели мене до неї. Для останнього двобою — останнього між мною та Вітчимом.
Тут була тисяча міст. Та стільки ж гір коло них. Однак лише одна з них була…
Я слухняно ступала між ними.
— Будь-які розваги закінчилися.
Тепер, навіть якби не було цих тварюк, я сама прийшла б туди, де мала бути.
І знову Дример?
Просто чоловік, що сидить за освітленим столом.
Старий на білій лікарській
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга», після закриття браузера.