Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жінка в паперовому одязі, прив’язана до стовпа.
І величезна спальня для грішників, куди мене запхали тварюки, бо вирішили, що мені слід відпочити.
Не було видно ні будинку, ні печери, ні малесеньких вікон під дахом. Лише двері, за якими горять, хоч майже не дають світла, обтягнуті сіткою лампи, та зали. І коли ти робиш крок із першого з них, то розумієш, — ти ступила на висічену в скелях дорогу до пекла.
Безліч поставлених майже впритул ліжок. Пожмакана білизна під купами ганчір’я. Та грішники.
До чого ж їх було багато. Десятки, сотні, тисячі. Чухаються, визбирують крихти на простирадлах, розглядають нігті на розчепірених пальцях, розглядають мене, здригаються від вереску та сміху, самі регочуть та верещать, сидять на пружинах ліжок, скинувши матраци, торохтять мискою об миску, вигукують серед загального гамору комусь догани. Вони пройшли крізь очищення, яке зітерло все, що беріг у собі розум кожного з них, тепер вони стали безумними і чекають нового переродження.
Вирятувані з якогось пекла.
Але де ж ті янголи, що врятували їх?
Я просувалася поміж ліжок, і грішники тяглися до мене своїми руками.
— Охти! Охти! Охти! — вигукували вони.
— Ходи ж, — лагідно перебираючи пальцями в повітрі. — Ходи до мене!
— Прийшла? Ідеш геть? А що взагалі ти робиш?
— Усе чудово, — казала я. — Проблеми? Жодних, і я тішуся за вас. Звичайно.
Котресь метушливо підхоплюється з ліжка, щоб підбігти та понюхати мене, котресь махає на мене рукою, а котресь показує пусті руки та просить позичити щось із того, чого йому бракує.
— Вітаю. Вітаю. Вітаю.
А ось і моє ліжко.
Сидіти та дивитися на них? Лежати й думати? Про віщо?
Про те, що янгол усе-таки прийшов, аби прогнати демона, котрий пробив стіну?
Про те, що їхні муки скінчилися та що їм треба лише чекати, коли вони знову можуть народитися?
І що цих воїнів розбитої армії якогось Армагедона було зібрано тут задля того, щоб почати все спочатку — тепер уже в зовсім різних світах?
Світло завжди рятує ворогів, надаючи їм нової нагоди. Темрява вбиває своїх.
Я закурила, і кружальця диму окреслили межу, що відділяла мене від грішників. Нерівну, невидиму лінію, точну копію накресленої на підлозі.
Не схожий на Пса чи на Вовка янгол. Із крилами кольору дощу, з волоссям, холодним, яка вода, — захистив нею мене.
Він прийшов, і грішники затихли.
Він пішов, і вони знову почали галасувати.
Цілу ніч я дивилася на них. Молоді ветерани, покинуті старці, діти, які передчасно постаріли, жінки, що молодилися, чоловіки, котрі підводили олівцем очі. Усі вони гавкали, гарчали, стрибали та сновигали поміж ліжками.
А тварюки, розбудивши мене, невдоволено кривилися, бо побачили накреслену освяченою водою лінію навколо мене.
Кривились, неспроможні переступити її…
А ще через кілька днів (п’ять ночівель посеред Нічого; одна тварюка стереже мене, друга — полює) — ванна, освітлена завислою в Порожнечі лампою. У ванні повно крові. Скраю звисає розітнута на зап’ястку рука.
Одна тварюка полювала, а друга — та, що стерегла мене, — кинулася до дівчини у воді, що стала кров’ю. Я теж кинулася до неї.
Вилікувати її рани. Заховати їх під браслетами з м’якої шкіри та скляних кольорів, аби вже через рік той, кого вона тепер не знайшла, обережно прибрав їх та цілував її руки…
Тварюка вдарила мене в спину та притисла до землі. А друга роздерла дівчині груди й видобула з них…
Адже тут було пекло.
І хоча то було пекло, і тут була сила-силенна почвар, і натомість забитої одразу з’являлося дві нових, я вбила обох, але одержала навзамін цілу тисячу їх.
Розділ 4— Призовий бонус?
Я змінила обойму.
— Призова гра?
— Бах!
Але їх було понад тисячу, і вони мчали до мене чорною лавиною, мчали чорними пагорбами.
І
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга», після закриття браузера.