Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

довго по тому пам’ятала їхню першу зустріч. Висока незнайомка з плавленим золотом кіс, з очима, повними холоду. Здавалося, що повітря довкола неї сяяло, і це світіння розтікалось могутніми хвилями на всі боки.

Аматерасу заціпеніла в передчутті. Дівчина не могла потрапити в Академію просто так. Жодна дівчина не могла, якщо тільки вона не…

— Хто ви? — Кошлаті брови директора опустились так низько, наче він хотів прикрити ними очі від сліпучого сяйва.

Кутики виразних вуст незнайомки сіпнулися, ніби вона почула щось неймовірно образливе.

— Як можна цього не знати? Я — перша принцеса-спадкоємиця, Хранителька Третього Порогу, почесна жриця Сенетівін Заходу, Афродіта!

—

Афродіта ]]> , — видихнула Ама.

— Так! Отож прошу негайно повідомити моє місце перебування!

— Афродіта… — Крон Осс потер лоба рукою, наче намагався щось згадати.

Аматерасу ступила вперед і вклонилась новоприбулій. Судячи з гордого тону її слів та кількості титулів, Афродіта була в себе вдома важливою персоною та звикла приймати почесті.

— Вітаю вас в Академії.

Замість відповіді — оцінний погляд згори донизу. Ама зітхнула. Вона вже звикла бути найнижчою серед хлопців тут, але й новоприбула височіла над нею, як мармуровий обеліск найтоншої роботи.

— Що таке Академія? — спитала та.

— Місце навчання майбутніх богів, — повільно мовила Аматерасу. Вона остерігалась, що Афродіта впаде в істерику або розплачеться.

Крон Осс досі замислено тер чоло.

Проте золотокоса красуня округлила очі й повільно перепитала:

— То тут навчаються боги… тобто — всесильні боги? Звідси прийшла до нас богиня Заходу Сенетівін?

— Я не певна щодо богині Сенетівін, — чесно зізналась Аматерасу, бо не пригадувала такої в Словах.

Проте незнайомка не надала цьому жодного значення. Вона глибоко вдихнула і сплеснула в долоні:

— Чудово! Я завжди знала, що я — неймовірна! То де мій палац?..

Розділ 9

Струни світу і прокляття Діонісів

— Мушу ж я хоч іноді запрошувати тебе на побачення! — повідомив Закс, коли вони з Рен опинилися в іншому світі з легкої подачі його нового вміння.

З хлопцевого виразу обличчя дівчина не бралася судити, чи тішить його прогулянка, але вона сподівалася, що так. Адже до останнього їй було важко повірити, що Закс таки ступив крок назустріч і погодився на те, що вона звала

стосунками ]]> . На що точно він погодився, вони ще не уточнили. Проте наразі вистачало й цього.

Кав’ярня була немаленькою, проте затишною. У повітрі пахло топленим шоколадом. Тиха музика снувала незнайомі мелодії, і дівчина за барною стійкою підспівувала собі під носа. За вікном знову гуляла хурделиця — Рен замислилася, чому вже вдруге вони з відносного тепла потрапляють у серце зими.

— Тут легше говорити, ніж в Академії, — широко всміхнувся Зак.

І справді — коли перед ним не лежало два десятки підручників, він видавався набагато досяжнішим.

— І що ж такого ти не можеш сказати мені в Академії? — Рен розправила пальцями серветку, бо конче хотілося зайняти чимось руки.

— А те, що твій дорогий Амон щось затіяв, але я не можу зрозуміти що, а він не палиться. А ще дякую за компанію… справді. Я радий, що ми тут

разом ]]> . — Зак почухав носа й відвернувся в пошуках меню. Вочевидь, подібні теми не належали до тих, де він міг повністю виявити своє красномовство.

— І я рада. — Дівчина погладила пальцями десертну ложечку і пробіглася ними по серветниці. — А щодо Амона, то я вже помітила це. Мені він обіцяв пояснення — незабаром.

— Чудово. Зриватись отак, як минулого разу, — не діло, — Закс подивився на свою долоню, де донедавна «красувалася» рана.

— Я думала, тебе не цікавить нічого, крім власної успішності, — жартома завважила Рен.

— Крім власної успішності — і цілості власної шкури. Амон небезпечно часто посягає на останнє, — Закс не відривався від меню, проте його обличчя спохмурніло.

За хвилину перед Рен приземлилося замовлення: божественний торт із шарами рожевого та білого суфле, зацукрованими вишнями й шоколадним мереживом зверху.

— А звідки ти знаєш усі ці місця? — Уява Рен малювала Зака, який бігає вихідними в пошуках найсмачніших десертів, коли іншим присягається, що стирчить у закритому відділі бібліотеки.

— Моя старша сестра обожнювала кав’ярні. Тож ми постійно туди навідувалися. Вдома. Хіба я міг втратити шанс спробувати каву в інших світах? — Закс на диво мило всміхнувся.

— Цікаво, чому кава є в усіх світах? — Дівчина замислено зазирнула на дно своєї чашки, де темні патьоки вималювали щось підозріло схоже на Амонові кучері.

— Не в усіх, — спокійно відповів хлопець і відкинувся на спинку крісла. — Уважніше читай підручники на Нут.

— Боги, Заку, давай хоч один вечір без підручників!

Вона ніяк не могла поєднати у своїй уяві цього хлопця і його маніакальну тягу до знань. Якщо раніше хтось би просто показав їй Закове фото — високого рудого хлопця з сережкою у вусі і вогнем в очах, — вона б негайно вирішила, що це перший шибайголова.

— Насправді я хотів ще дещо сказати, — голос хлопця посуворішав. — І хочу, щоб ти мене вислухала насправді гарно.

— Щось сталося?

— Поки ще ні. Та я мав розмову з директоркою. І, злишся ти чи ні, та дізнався про проблему з найкращим студентом. Про те, як ти отримала ті порізи й синці.

— Заку…

— Будь ласка. Тримайся від нього на відстані.

— Не можу. Він постраждав через мене.

Від попереднього щасливого виразу на обличчі Закса не залишилося й сліду.

— Рен, він — кандидат у Тріаду, найсильніший. Сам розбереться. А ти опиняєшся в небезпеці, яка вища за твої сили.

— Звідки таке