Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

рішення про мої сили, якщо на них досі стоїть блок? — Дівчина мимоволі відсторонилась і склала руки на грудях.

— Я просто хочу, щоб ти довіряла мені більше.

— А це тут до чого?

— Якщо ти довіряєш мені, тоді тримайся від нього подалі.

— Ти в курсі, що такі слова — маніпуляція?

Очі Закса стали схожі на крижану пустелю. Він відхилився назад і зчепив руки на потилиці, звівши погляд догори.

— Вибач, — пробурмотів за мить. — Я не хочу применшувати твоїх сил. Просто всі оці кандидати на великих богів, усі ці сплутані душі — вони часом не мають у собі нічого людського. Дивляться на всіх крізь призму своєї енергії — і не бачать, коли руйнують щось.

— Говориш так, мовби не належиш до них.

Закс клацнув пальцями, і свічка на їхньому столі згасла.

— Намагаюся ніколи не забувати, що я — людина. От і все. Ти мене почула щодо Енліля?

— Запевняю, на тлі інших він — суцільна доброта й розуміння. Але я спробую не шукати собі проблем.

— Ловлю на слові, — відповів хлопець.

* * *

— Тут краще зосередитись на основній лінії і, хм-м…

— …додати трохи стабілізації?

— Саме так, — Рен здивовано подивилась на Бентен, а тоді на свою схему. Новенька хоч і новенька, проте легко закінчує її неозвучені думки.

Дівчина спершу сумнівалась, чи варто погоджуватися на пропозицію нової студентки: Бентен Акай хотіла, щоб вони разом практикувались у вирощуванні. Проте врешті Рен привабила можливість побавитись простими мріями на тлі того, як вона й далі валила всі практичні Торарея. Тож уже вкотре вони з Бентен сиділи в затишній аудиторії закинутого крила й експериментували.

Бентен має талант — Рен помітила це з першого моменту, коли студентка бережно взяла в руки скляну сферу і піднесла її на рівень своїх примружених очей. На обличчі дівчини горіла повага до кожного найдрібнішого завдання, а її руки завжди дуже обережно й акуратно торкалися сфер, наче відчували їхню набагато більшу вагу в символічному світі, ніж у реальності. У рухах Бентен проступала спокійна церемонність, ніби кожен її крок — частина таємничого ритуалу. І вона не припиняла вклонятися за кожної нагоди, а також кивати на будь-яку фразу Рен.

— Слабка мрія, ледь жевріє. Може, власник про неї забув, — поморщилась дівчина, відкладаючи вбік одну зі сфер.

— Дивно, що вона досі жива. Коли власник втрачає інтерес чи забуває про мрію, вона тане доволі швидко, — Рен вистачило доторку, щоб прочитати її вміст: «Відшукати Ґайю» хотів хтось давно-давно. Так давно, що аура мрійника стерлась і не озивалася до неї. Ґайєю — дівчина пригадала це після секунди роздумів — звали попередню Зірку Академії, яка, за розповідями Інанни, була ще могутнішою від Адіті й при цьому порушувала чи не половину правил, сипала жартами і скидалася на особу, аж ніяк не здатну стати найкращою. Але взяла — і стала…

— Може, власник і не забув, може, він лише

змушує ]]> себе забути… — Бентен провела пальцем по стінці сфери, наповненої туманним світінням. — Знаєте, шановна Савітрі, в моєму світі вміння торкатися чужих мрій вважалося прокляттям. А тут — його вивчають. Химерно так!

— А в моєму світі був коледж мрієростів. Але суворо забороняли впливати на фізичні об’єкти, і за кожним втручанням слідкували викладачі, — розповіла Рен, згадуючи список правил, який мусила завчити перед початком навчання — здавалося, в іншому житті.

— А втручання в час? — голос Бентен здригнувся. — Ви опановували його?

Рен хмикнула.

— Про таке там навіть не чули. Мрієрости в нас переважно працювали для підсилення та підтримки, аж ніяк не для особливо складних завдань чи великих змін.

— У нас геть не так — очі Бентен розширилися. — Я, бачте, жила при храмі богині. Не навчалася ніде, не бачила нічого, бо на мені лежало прокляття і тамтешні служителі забороняли мені покидати храмові стіни.

— Яке ще прокляття?

— Таж уміння мрієрости. Люди приходили в храм. Просили здоров’я для того, хто вмирав. Я могла дати його. А потім той, хто дивом вижив у хворобі, тонув у річці. Люди просили грошей на великий дім. Я могла дати їм це. А потім дім згоряв. Отак і з усім. Але люди однаково приходили, однаково просили чогось — кожен із них був певен, що зла доля не спіткає його, кожен вірив у свою винятковість.

— Віддача, — похмуро сказала Рен. — У нас це називали

віддачею ]]> . Коли виростити мрію, яка впливає на щось суттєве, а від самого власника жодної допомоги або вона дуже слабка, то порушується природний хід подій — і тоді падає віддача. Тому стільки заборон існує. Та це не прокляття, Бентен, ніяк. Чому ж ти не відмовилася від такої роботи?

— Я не мала куди йти. Проклятим нема життя. До всього, в мене була іще одна сила. Сила дарувати везіння — але чомусь люди недооцінюють значення везіння і бажають натомість отримати щось чітке, явне, точне… Тож до моєї істинної могуті зверталися дуже рідко.

— Гаразд. Обирай мрію, — обірвала її Рендалл. — Часу не так багато — в мене скоро лекція Тота. І коли я на неї знову припізнюся, жодне везіння не врятує.

— Може, спробуймо знайти цю невідому Ґайю? — запропонувала дівчина, зважуючи в руці сферу із забутою мрією.

— Не варто. Ґайя вже покинула Академію, тож ми даремно витратимо сили. Доки Нитки не відновилися, це —

нездійсненна ]]> мрія.

— Як скажете, — кивнула Бентен і обережно відклала сферу, аж тут двері розчинилися, щоби впустити кандидата в Тріаду.

Рен підхопилася на ноги, передчуваючи біду швидше, аніж хлопець мовив хоч слово. Він притискав долоню до лівого ока і вперся плечем в одвірок, мовби його долав страшний біль.

Бентен, за звичкою, бухнулася кланятися.

Енлілева рука прокреслила в повітрі різку лінію. Рен лише й відчула, як повз неї шугнуло щось і —