Читати книгу - "Блискавична для ельфа, Марита Полл"

ТАНЯ

— Татіє, перестань. Ми вже нічого не зможемо вдіяти! - обережно покликав мене Гварет і я подивилася на нього, бажаючи висловити все, що думаю про таких друзів, але мене відволікло хрипке зітхання.

Я перевела погляд. Грудна клітка Араторна, хоч і повільно, але рухалася. Він дихав.

— Я знала! Знала, що все вийде! - я схопила долоню темного і почала її цілувати, але мене притягли до себе і обійняли.

— Здається, хтось освідчувався мені в коханні! Чи мені привиділося? - хрипким голосом прошепотів Араторн, а я почервоніла, як варений рак.

— Я так злякалася! – зніяковіло відповіла йому.

— Ми всі злякалися. - обізвався Ульвен.

— Що сталося? Останнє, що я пам'ятаю, це вечеря у твоїй кімнаті! - запитав він дивлячись на мене, але я не змогла відповісти.

— Тебе отруїли, і ти помер. А луру Татію заарештували. - допоміг мені Гварет. — І те, що тебе отруїли за півгодини до вашої спільної вечері, нікого не хвилює. Справжнього вбивцю шукати навіть не збираються.

— Знову Аранель, щось задумав? - запитав Араторн.

— Перед тим, як прийти сюди, лура Татія побувала на аудієнції з королем. - здав мене дроу.

— Татіє? - перевів на мене погляд Араторн.

— Він пропонував угоду. Таку ж як і раніше, тільки з тим врахуванням, що він потім подарує мені будинок, десь у королівстві. А за це він знімає з мене усі звинувачення. Я відмовилася. Як і завжди.

— А я й не сумнівався. До речі, Гварет, затримай Луру Десну і допитай її. У моєму кабінеті пахло її духами, і мене каламутило від них. У них могли бути присутніми отруйні пари, яких я надихався. І перевір алкоголь, я тоді випив небагато.

— Добре. Зараз з тобою і цілителем розберуся, і займусь.

— З цілителем? - уточнив Араторн і в цей момент, з вітальні пролунав стогін.

— Луро Татія, вам час повертатися в камеру. – попередив мене Ульвен.

— В камеру? – здивувався Араторн. — Ні, вона залишиться тут!

— Я не можу Араторне. Якщо я не повернуся, то підставлю не тільки себе, а й Ульвена з Лейрою. Зніми з мене всі звинувачення, і ми побачимося. А поки що… - я поцілувала Араторна на очах у його друзів. — Мені потрібно йти.

Я підвелася з ліжка, і Араторн неохоче відпустив мою руку.

Ульвен повернув мене до камери тим же шляхом, що й вивів звідти, і потягнулися години очікування.

Я настільки себе накрутила, що почала ходити по камері туди-сюди, хоч місця й було зовсім мало.

Якоїсь миті мені почало здаватися, що про мене забули. Ні, ну справді! Я ж не просто так потрапила в цей світ, я діва з пророцтва, яка цей світ має врятувати.

А я сиджу в темниці сирій, як та красна дівиця із загадки. Ну де справедливість?

Якщо в отруєнні Араторна винна Десна, то чому вона ще не зайняла моє місце в камері?

Ах, я ж забула! У нас татко перший радник короля! Тут він вже, подметушиться, щоб його ненаглядна донька, вийшла сухою з води.

Не здивуюсь, якщо її і з відбору не виключать.

Та що ж так довго?

Чи Араторну знову стало погано? Ні, не можна так думати. З ним точно тепер буде все гаразд. Я вже постаралася на славу. Це ж треба, я воскресила мертвого! А головне, як я це зробила!

Такої сили від свого дару, я ніколи ще не відчувала. Здавалося, в той момент, коли я дозволила дару проявити себе на повну, що мені все під силу. Я могла одним помахом руки, рознести весь палац до чортів собачих. І хто знає, може так воно й було б, якби Араторн не задихав, а серце його не забилося.

Тоді б від палацу й каменя на камені не залишилося б.

А як п'янить така сила розум!

Ой! Адже я себе в ту мить, майже богинею відчула. І це найстрашніше.

Якщо я лише трохи потяглася до божественної сили, злегка прочинивши для неї двері, і мене так накрило від всемогутності. То, що ж буде, якщо я прийму її всю, і відчиню навстіж ці двері? Навіть уявити страшно!

Ні, мені такого задоволення не треба. А то ще почну жерти місцевих богів, як Кронос своїх дітей. Брррр!

Відриваючи мене від таких непотрібних думок, у дверях камери заскреготів замок.

— На вихід! - сказав літній страж. — Ви вільні, луро Татіє!

АРАНЕЛЬ

— Де носить цього цілителя? - гнівно стукнув по столу Аранель, а перший радник, Севрус Таліван підстрибнув у кріслі навпроти. — Він із самого ранку перебуває у покоях Араторна. Від нього немає жодних звісток уже кілька годин. Наче він вирушив на околицю королівства, а не на поверх вище.

— Мій королю, не переживайте так. Можливо, вашому братові стало гірше? Все ж таки його намагалися отруїти. - обережно промовив Севрус, побоюючись гніву короля.

— Чи відомо, хто це зробив?

— Ні, мій Король! Але розслідування триває. Дізнавачі допитують усіх, хто був поряд із вашим братом того дня. Хоча як на мене, і так все очевидно.

— Що очевидно, Севрус? – здивувався король.

— Йому стало погано, коли він трапезував зі своєю підопічною. Я більше, ніж впевнений, це вона його отруїла.

— Те, що вона близька з моїм братом, так. Але вона тут ні до чого. Лура Татіч не така. – відповів Аранель.

— А яка? Подумайте самі, мій королю, цю дівчину поселили у власних покоях, а не в кімнаті, як інших учасниць відбору. Навіть для моєї доньки не зробили послаблень. - продовжував переконувати перший радник. — Їй надали найкращу модистку в особисте користування. Їй дозволили тримати у своїх покоях дику кішку. А кінь? Вона нахабно увійшла в стайні і вказала конюху сідлати кобилу вашого брата, яку він обіцяв вручити своїй нареченій як весільний подарунок. Цим вчинком вона завдала образу моїй доньці. Коли Десна висловила їй, що кінь призначався їй, то ця дівчина вирішила напасти, підіславши свою служницю, яка зіпсувала всі сукні моєї дівчинки. Десна розповіла все Араторну, і за кілька годин його отруїли. Чи це не збіг?

— Ну, почнемо з того, що твоя донька ще не наречена мого брата. А щодо кобили, то дівчина навіть не знала кому вона належить. А потім Араторн подарував кобилу сам, і я з ним згоден. Лура Татія чудово виглядає в сідлі саме на цьому коні.