Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

перед самим початком занять. Сон і справді був тривалий, але не менш тривожний, ніж попередні, сповнений такою ж одержимістю, такою ж чуттєвою насолодою, з неодмінними оргіями; сон той був гірший за інші, адже перервати його неможливо, тому дона Флор так і крутилась усеньку ніч у хворобливих образах своєї підсвідомості, її лоно стікало соками, а вся вона була, немов натягнута струна, мов роз’ятрена рана. Після таких нічних тортур прокинулася вранці геть розбита. З таблетками чи без — нестримне бажання перемагало. Одержима, одержима.

Бідолашну дону Флор ці галюцинації просто розривали, доводили до безумства. Та вдень, поки не мала часу про таке замислюватися, поки була заклопотана з ученицями, поралася по господарству і організовувала свій побут, здавалось, вона цілком байдужа до протилежної статі чи будь-якого натяку на інтим. Але варто було вийти у місто, її вуха відразу ловили вигуки чоловіків, їй всюди вчувалися сороміцькі пропозиції, ввижалися пожадливі погляди, хтиве бажання самців, які роздягали її поглядами, пожирали очима, і муки починалися знову. Вночі ті муки робилися просто нестерпні, вона ладна була битися об стінку, щоб приглушити внутрішній крик, бажання почути непристойні пропозиції, побачити ласі погляди, відчути спраглий подих, непристойний шепіт, грубу лайку, брутальні обійми. А іноді їй снилося, що вона нахабно пропонувала себе чоловікам, як послідуща повія, дешева сука, вульгарна і легкодоступна, смердюча вигрібна яма, та не було чоловіка, якого б вона не отримала. Та щоразу, коли чоловіки опинялися безпосередньо коло її розпеченого лона, дона Флор раптом сахалася і прокидалася, сповнена відчаю й тривоги.

Ніхто не здогадувався про її жахливий стан. Усі вважали, що ведеться їй спокійно та безтурботно, цікаво і навіть весело. Адже раніше вона жила в справжньому пеклі через гультяя-чоловіка, який виносив з дому всі її заощадження і через якого вона чимало страждала, а тепер, овдовівши, дона Флор поводиться, як і личить жінці в її становищі: вона не хоче вдруге виходити заміж і навіть трохи зневажає чоловіків. Така поведінка відверто дивувала і навіть трішки захоплювала кумоньок і сусідів. Коли вона з’являлася на Кабеса, гордовита і замкнута, чоловіки в барі сперечалися між собою:

— Погляньте лише, порядна жінка, красива, молода, нічого їй не бракує, а на чоловіків і не гляне…

— Ой, та вона вже занадто порядна, як на мене, хтозна, може, і не через доброчесність.

— А через що?

— Просто, мабуть, вона холодна від природи. Є такі жінки, як мармурові статуї, їм пристрасті осоружні, а цнотливість їхня зовсім не від чеснот, а від того холоду, адже вони, як ті брили льоду. Дона Флор, напевно, саме така.

— Ой, та хто її знає, та хай там як, вона без сумніву найпорядніша вдова у місті…

Але недовірливий і зарозумілий літератор наполягав:

— Та крижана брила вона, я впевнений. Холодна, закам’яніла.

Елегантно і скромно вбрана, дона Флор тихо йшла, привертаючи увагу перехожих своєю простою й вишуканою красою. Вона не роззиралася на всі боки, стримано відповідала на дружні привітання різьбяра Алфреду, на гучне «добрдень!» іспанця Мендеса, на шанобливий уклін фармацевта, веселий сміх негритянки Віторини. Яких же зусиль коштувала їй ця стриманість, ця витримка — вона була вимордувана безсонням, тією марною боротьбою з бунтівною плоттю. Так і йшла вона, зовні — штиль, усередині — ураган.

8

— ТИ Й СПРАВДІ БУЛА З НИМ ЗАНАДТО РІЗКА, НАВІТЬ ГРУБА… — відверто сказала їй дона Норма. — Недурно Енеїде образилася.

Сонячного недільного ранку після гучного суботнього святкування дня народження сеу Зе Сампайо подруги оточили дону Флор, яка й досі кипіла від роздратування.

— Терпіти не можу такої зухвалості…

— Та він просто пожартував, а ти так тим перейнялась… — дона Амелія не вбачала в поведінці доктора Алуїзіо нічого поганого.

— Жартувати теж треба вміти…

Дона Норма не втрималася й сказала те, що всіх давно мучило:

— Ти мені, звісно, вибач, Флор, але ти зі своїм не-займайте-мене, далеко підеш. Хіба ж можна ображатися на такі дрібниці… Раніше ти така не була… Я, звісно, не чула тієї розмови, та навіть якби він щось зайве бовкнув, не варто це брати так близько до серця…

А дона Жіза видала цілу теорію, що пояснює поведінку нотаріуса з Пілау-Аркаду:

— Пам’ятаймо, що сеу Алуїзіо — типовий житель сертау[57], консервативний, патріархальний, він звик поводитися з жінками, як зі своєю власністю або ж домашньою твариною, наприклад, коровою…

— От власне… — впіймала її за язик дона Флор. — Як із коровою… Для нього всі жінки — корови… А він от справжній бугай…

— Ти неправильно мене зрозуміла, Флор, як і не зрозуміла сеу Алуїзіо. Не варто забувати, в якому середовищі він живе, адже його оточення — це лише землероби та скотарі… А сам він справжнісінький феодал…

— Справжнісінький нахаба, ось він хто… Тільки з позірно ввічливими манерами… Бере руку, щоб потиснути, а сам недвозначно її лоскоче…

— Флор, Норма правду каже, ти стала надто вразлива. Доктор Алуїзіо справді хотів просто потиснути руку… — втрутилася дона Жасі.

— Потис тобі руку і поглянув на твою долоню, щоб прочитати там долю… — уточнила дона Марія до Кармо. — І чому це кожен нахаба неодмінно хоче прочитати долю на руці?

— То й ти вважаєш його нахабою?

— Кого? Сеу Алуїзіо? Навіть не знаю… а він точно доктор?

А й справді, як до нього звертатися: «сеу Алуїзіо» чи «доктор Алуїзіо»? Так дона Марія до Кармо мимоволі підкинула важливе питання до обговорення. У тих краях, де практикував цей бездипломний адвокат, знаний як один із найкрасномовніших судових ораторів, звісно ж, його вважали доктором. Але в столиці без диплома про закінчення університету на це звання він не мав права. Щоб не поставити під сумнів компетентність адвоката в місті, до нього почали звертатися й так, і сяк, задовольняючи таким чином і впертих формалістів, і поблажливих лібералів. Але приятельок дони Флор це мало обходило:

— Зі званням чи без, але забивати памороки своєю вишуканою балаканиною він справді майстер, — резюмувала дона Еміна, яка досі не промовила й слова.

Йшлося про вчорашнє святкування дня народження Зе Сампайо, що ледь не закінчилося скандалом. Оскільки сеу Сампайо терпіти не міг гостей, вечірок і свят, доні Нормі довелося обмежитися святковою вечерею, на яку вона запросила друзів і сусідів. Скупий, проте ласий до смачненького сеу Сампайо, як завжди, був проти, щоб його дружина готувала все вдома, пропонував піти вдвох до ресторану й пообідати там. Тихо, без непотрібного шуму, спокійно і недорого. Як завжди, дона Норма повстала проти такої економії, заявивши, що вони цілком у змозі достойно прийняти своїх друзів на звану вечерю, принаймні шведський стіл їм цілком по кишені.

Уже в ліжку, з великим