Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

• Українська артилерія накрила в районі Докучаєвська артилерійську батарею бойовиків, у складі якої було 6 самохідних артустановок і 2 комплекси «Гвоздика».

Про це пише організатор групи «Інформаційний спротив» і народний депутат Дмитро Тимчук.

• У районі Донецька загальна чисельність бойовиків уже перевищує 3 тисячі осіб, і вони продовжують нарощувати міць.

Про це пише організатор групи «Інформаційний спротив» і депутат Дмитро Тимчук у Фейсбук.

За добу відзначається прибуття живої сили на 20 критих вантажівках, а також 11 одиниць броньованої техніки (включаючи 1 танк)

5 лютого 2015 року

• Зведення новин

Минулої ночі бойовики обстріляли селище Сартана в Іллічевському районі Маріуполя.

Попередньо відомо, що було 15 прямих влучень у будинки, повідомляє місцеве видання «0629».

• За ніч на Дебальцівському напрямку, поблизу Чернухине і Міуса, бойовики двічі намагалися штурмувати позиції українських військ, але їхні атаки відбили.

Як повідомляє прес-центр АТО.

У районі Дебальцевського плацдарму українська артилерія завдала низку попереджувальних ударів по позиціях бойовиків, під Брянкою вогнем накрили російських військових.

Про це пишеорганізатор групи «Інформаційний спротив» і депутат Дмитро Тимчук у Фейсбук

• Речник АТО Андрій Лисенко заявляє, що сили АТО за добу знищили 190 бойовиків, систему «Буратіно» , гармати та авто бойовиків. Про це він повідомив на брифінгу в четвер.

«За попередньою інформацією, за добу українські військові знищили 190 бойовиків. Також за останні 3 дні сили АТО знищили важку вогнеметну систему «Буратіно», 4 гармати, 4 автомобілі та 18 бойових броньованих машин проросійських НЗФ», — сказав він.

6 лютого 2015 року

• Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

ОЛЕКСАНДР ОРЛЯК (06.09.1990 — 06.02.2015). 128 ОГПБр

На тліючому ОП «Станіслав» оборонятися було вже майже нічим: хлопці видлубували з ящиків останні набої. Але ворог ніяк не вгамовувався. Вибігти з укриття на долоню до бойовиків, аби добігти до намету з боєприпасами, ніхто не наважувався. І раптом Саша, викинувши недопалок під ноги, злегка пригасив його, і рвонув до намету зі словами: «Хлопці, я зараз». А побратими лиш перелякано кинули йому навздогін: ти що, здурів? Та він цього вже не чув. Вхопивши скільки зміг набоїв, Саша повертався до своїх, як раптом — удар у спину: влучив осколок снаряда. На пошматовану технікою промерзлу землю полилася липка кров. Молодий командир гармати не міг поворухнутися, тому побратими змайстрували з автоматних пасків линву, аби притягнути його до себе. Даремно — тіло Сашка не слухалося.

— Пораненого кинувся рятувати його тезка, також Олександр, — переповідає пані Леся спогади синових побратимів, які останніми силами рятували «Станіслав». — Цей хлопець, незважаючи на очевидну небезпеку, виповз із бліндажа, щоб забрати мого сина.

Олександр Орляк

Хлопці хутко роздерли на ньому броника й поклали на ноші. Саша зізнавався, що рана болить, а після уколу адреналіну попросив пити. «Маєте зі мною мороку. Пробачте, я зробив усе, що зміг...»

Пані Леся дивилася у вікно…

— Знаєте, коли я дізналася про обставини останнього бою сина, то зрозуміла, що він свідомо йшов під обстріл — з бліндажа до намета; він біг за гранатами для побратимів. Йому вистрілили в спину, коли він уже повертався. Лютий, холодний лютий 2015-го забрав мого сина.

Ти чесно бій прийняв, не дбаючи про себе.

І, вражений свинцем, упав лицем на сніг, —

ти не помер, а відійшов на небо,

бо на землі зробив усе, що зміг...

Ці рядки написала Сашкова мати, коли дізналася про синову загибель.

МИКОЛА КАРНАУХОВ («НЕЖУРИСЬ») (20.06.1965 — 06.02.2015). 57 ОМПБр

Михайлик на конику

снігом землю засіва,

Зустрів мене пішого

та й здивувавсь:

«Чому ти не дома,

за столом не сидиш?

Чому не радієш?

Чому ти мовчиш?»

«Радію, мій братику, до тебе діждавсь.

Мовчу, мій небесний, — один я оставсь.

Позич мені коника,

на одну тільки мить:

додому, я знаю,

він швидко летить.

Зайду на поріг: усім поклонюсь,

заберу поцілунки — на війну повернусь».

Це листопадовий вірш із «нуля» вояка «Нежурись» — Миколи Карнаухова із 57-ї бригади. Йому випало боронити Дебальцівський плацдарм. Вірш той — один із перших, які він надіслав своїй дружині Галині, у якому він відкрив усю свою душу, що опинилася на війні. А свято Михайла для нього було завжди особливим — це був «празник» у його рідному селі. Він зі самого ранку будив сина Миколу, Галину, а тоді їхав ще й за донькою Оксаною, і рушав до села. Це було сімейне свято Карнаухових, яке відбувалося за будь-якої погоди й обставин.

Але не цього 2014-го року: того дня Микола просто надіслав дружині цього вірша довжелезною смс. А Галина й досі береже його у своєму телефоні. Як і всі смски чоловіка: іноді вона їх перечитує, іноді відкриває якусь одну, заплющує очі й пригадує свого Миколу. А іноді плаче. Плаче, коли читає повідомлення про смерть його побратимів у тих смсках, плаче, коли перечитує його останнє повідомлення: «Йду на Дебальцеве. Не поминайте лихом».

Микола Карнаухов

Кандидат технічних наук, доцент, автор десятків наукових праць, Микола Карнаухов все своє життя дуже наполегливо працював, не дозволяв собі змарнувати й хвилини: він завжди чимось займався або про щось глибоко думав. Та так, що й не докликатися. У свої майже п’ятдесят він покинув рівненський університет, у якому викладав, і поїхав воювати. Воював і писав вірші. Казав, що кудись треба виливати все відчуте, пережите, побачене й вимріяне у вогких окопах. Тому писав вірші й надсилав їх то дружині, то синові, то мамі чи сестрі, то друзям-співробітникам. Друзі — Світлана та Микола Пікули, зібрали їх у самвидавну збірку. Він писав вірші й раніше: матері на ювілей чи доні Оксані (від першого шлюбу), заради якої був готовий прихилити небо, аби лиш вона усміхалася. У них були непрості стосунки, згадує Галина, але для Миколи Оксана була, мабуть, половиною світу.

Востаннє їм вдалося порозмовляти 2-го лютого. А наступного дня Галина просто не почула Миколиного дзвінка, коли їхала в маршрутці: так в її телефоні й залишилися ті «2 пропущені дзвінки» від її чоловіка. Його мобільний оператор не впорався: Коля почав дзвонити матері з інших номерів, бо знав напам’ять