Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

«На розправу» – хмикнув у голові Дао. – «Ми зв'язані, Світлано, і без тебе не зможемо"

«Але, як же…»

У грудях стиснуло від розуміння того, що малюкам доведеться залишити своїх подружок. Вони пожертвують своїм щастям, бо просто не зможуть без мене, без мого енергетичного підживлення. Це розуміння було для мене схоже на вибух усередині, немов виверження вулкана, який століттями спав.

Судомно зітхнувши, я вчепилася пальцями в край оббивки дивана, дивлячись на підлогу. Ні, своїм щастям я можу ризикувати, як хочу і скільки хочу. Мої помилки – це тільки мої помилки і мені з ними жити, але підставляти щастя малюків під удар я не зможу.

– Ну що ж, – видихнула я впевнено, подивившись на схвильованих чоловіків. – Нам доведеться домовитись.

– Щось трапилося? – Тихо уточнив у мене Сан, а потім підповз ближче, сідаючи поряд.

– Ні, все добре, – простягла я, переводячи погляд на радника. – Ви не хочете співпрацювати із нагшасами? Чи вам потрібні людські землі? Тільки я реально не зрозумію, навіщо?

– Я не проти співпраці, – тихо промовив радник, розмістившись у кріслі навпроти мене та відкинувшись на його спинку. – Раніше, якщо чесно, було начхати на землі людей.

– І що ж змінилося?

– Мене підкупив ваш інтерес до них, – розвів руками чоловік, криво усміхнувшись.

– Я... не впевнена, що можу розповідати, – підібгала я губи, подивившись на похмурого Шанліса, який відсторонено дивився у велике вікно, притулившись до стіни. І коли тільки-но встиг відійти?

– Можеш розповісти, – кивнув Шанліс, ніби зрозумівши моє німе запитання, а потім протяжно зітхнув, скуйовджуючи своє волосся.

– У нагшасів мало жінок, – просто промовила я. – І як ви помітили, їхні інстинкти відгукуються на простих людських жінок, тому…

– Ви хочете забрати жінок на землі нагшасів? – Вражено видихнув чоловік, здивовано дивлячись на мене.

– Навіщо ж так радикально, – пирхнула я, теж мені нелюда знайшов. – Ми хочемо їм допомогти, співпрацювати із людьми. Врятувати не лише жінок, а й дітей із чоловіками, просто згодом домовитися про співпрацю. Коли все вляжеться, молоді нагшаси зможуть спілкуватися з жінками та показати, які вони насправді.

– І ви готові пожертвувати заради цієї війни нагшасами? Наскільки б нагшаси не були сильнішими за вампірів і демонів, вони теж далеко не трепетні леді, до того ж дуже хитрі й спритні.

– Не буде війни, – категорично заявила я. – Ми хочемо накрити землі людей захисним куполом.

Ось тепер радник виглядав ще більш здивованим та зацікавленим одночасно. Хоча такий його стан продовжився не довше кількох секунд, після чого він протяжно видихнув і втупив розлючений погляд у спину Шанліса.

– Реально? – Хмикнув він. – Предводитель! Ти, взагалі, в своєму розумі? Так таке….

– Я вже одного разу це зробив! – Видихнув Шанліс злісно.

– Ну, звичайно ж. І що було далі? Що трапилося? – Все більше розпалювався радник, буквально звіріючи на очах. – А про Світлану ти подумав?

– Зате ти, я бачу, ніяк не можеш викинути чужу дружину з голови, – холодно прошипів Шанліс.

– А, знаєш, ти маєш рацію, – хмикнув Дарак. – Чого це я? Прекрасна ідея! Роби свій купол, тільки Світлану тут залиш, я втішатиму її, коли ти втратиш сили.

– Про що ви говорите? – Гаркнула я на всю вітальню.

_