Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Фу! — я скривилася. — Не говори мені такого, бо це звучить так, наче ти якийсь збоченець, що заводиться, дивлячись на фотографії дівчат.

Він тихо засміявся і сів біля мене. Гордій опустив свою голову на спинку дивана, дивлячись у мої очі. Так наші обличчя були близько одне до одного. Його волосся чомусь дуже сильно блищало, тому я провела по ньому рукою. Воно так приємно відчувалося між моїми пальцями.

— У тебе волосся мокре, — зауважила я. — Ти не взяв парасольки?

— Навіщо вона мені? — спитав він усміхнувшись. — Та й дощ не дуже сильний.

— Ти ж розумієш, що тепер у мене не буде роботи, а це означає, що я постійно сидітиму вдома. Мені не дуже хочеться дратувати тебе своєю присутністю і бачити завжди твоє невдоволене обличчя. Я вирішила, що пошукаю собі якусь квартиру.

— Що ти зробиш? — перепитав Гордій насупившись.

— Пошукаю квартиру, — повторила я. — Буду її орендувати.

— Ти будеш жити в мене, і це не обговорюється!

— Не обговорюється, — я покривилася йому. — Мене не цікавить твоя думка, зрозуміло? Я знайду собі квартиру та з’їду. Навіть сьогодні не збираюся повертатися до твого будинку. Залишуся тут.

— Ти хотіла, щоб я сказав, що ти подобаєшся мені, — почав Гордій, а я уважно подивилася на нього, — тому говорю це зараз. Ти подобаєшся мені, Поліно.

Я засміялася та похитала головою. Та він просто-таки насміхається з мене!

— Ти мав сказати це тоді, коли я просила тебе. Соромно було зізнатися перед своїми друзями?

— Це їх не стосується. Це лише між нами.

— Але все ж ти дозволив їм сміятися з мене, — тихо мовила я та втомлено підсунулася ближче до нього. Мабуть, це алкоголь так подіяв на мене, бо зовсім не було сил сваритися з ним. — Я дуже сильно ображена на тебе, Гордію.

— Знаю, — сказав він і ніжно поклав свою руку на мою щоку. — Як мені це виправити?

— Ніяк. — Я знизала плечима. — Ти не з тих, що просять пробачення, а я не з тих, що пробачають.

— Я готовий попросити в тебе пробачення за все.

— А я не готова пробачити тобі.

Він уважно подивився на мене та важко видихнув. Я ж забрала його руку зі свого обличчя. Мені було боляче бачити його, але й відштовхнути Гордія я теж чомусь не могла.

— Я дзвонив до твоєї менеджерки Софії та сказав їй, щоб вона не виконувала твого прохання.

— Що ти зробив? — здивовано перепитала я.

— Тому маєш завтра робочий день, — продовжив говорити хлопець. — У тебе такий завантажений графік, що я аж здивувався, чесно. Треба трохи змінити його, бо інакше ми будемо дуже рідко бачитися з тобою. У мене ж зараз місяць вихідних. Уже трохи менше. Та все ж мені б хотілося, щоб цей час ми провели разом...

— Замовкни! — перервала його я. — Ти вже геть збожеволів? Навіщо ти взагалі втручаєшся в моє життя?! Якого біса, Гордію? — Я штовхнула його в плечі. — Годі вже все вирішувати за мене! Якщо я сказала, що не хочу цих фотосесій, то це означає, що їх не буде! Зрозумів?

— Ти хочеш їх, Поліно. Як і той показ Діни Забелло. Відмовилася ти від цього лише через свою гордість.

— Усе! Я не хочу тебе більше бачити. Іди геть!

— Ми підемо разом, — упевнено сказав Гордій і піднявся з дивана. — Вставай!

— Нікуди я не піду з тобою! — вперто мовила я, склавши руки на грудях.

— Добре.

Він кивнув і раптом підняв мене на руки.  Я скрикнула від несподіванки та почала пручатися. Гордій зібрався перекинути мене через своє плече, але я била його ногами, заважаючи йому зробити це. Він міцно тримав мене за талію, притискаючи до свого тіла. Я здригнулася, бо його футболка була мокра від дощу.

— Відпусти мене! — голосно крикнула я, штовхаючи його.

— Ти можеш хоч колись бути спокійною? — спитав він. — Я ж нічого не роблю тобі.

— Нічого не робиш? — заверещала я. — Ти... Ти лапаєш мене своїми руками! Як не соромно, Гордію?!

— Маю повне право, — буркнув він. — Ти — моя дружина.

— Фі...

— Господи, що це таке? — заговорив за моєю спиною голос батька.

Я одразу ж перестала бити Гордія та відкрила рот від здивування. Він же мав повернутися лише завтра!

— Відпусти мене! — прошипіла до хлопця. — Швидко!

Він опустив мене на ноги, а я знервовано засміялася та обернулася обличчям до батька. Тато переводив погляд з мене на Гордія, розглядаючи нас. Ми ж ніби одружені, тому я притулилася ближче до хлопця. Він же обійняв мене однією рукою.

— Аріна казала, що ти будеш тільки завтра, — мовила я, намагаючись не нервувати сильно.

— Плани змінилися, — спокійно відповів він.

— Ем, це... — я глянула на Гордія. — Це...

— Твій чоловік, — сказав замість мене батько.

— Гордій, — мовив хлопець і простягнув свою руку до мого тата.

Він занадто довго дивився на неї, а потім усе ж підійшов ближче до нас та потиснув руку.

— Сергій, — познайомився тато.

— Ми вже підемо, — пробурмотіла я.

— Ну чому ж? — батько уважно подивився на мене. — Якщо ти вже прийшла сюди, Поліно, зі своїм чоловіком, то залишайтеся на вечерю. Познайомимося ближче.

— О! — здивовано розтулила рота. — Д-добре.