Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Гліб хмикнув, кидаючи погляд у дзеркало заднього виду — Насті видно вже не було.

Ну ось, збрехав. Ніби як обіцяв, що коли вона вже не буде сидіти голою на його колінах, у ньому засне поганець і прокинеться романтик, а вийшло, що всі думки тільки в одну сторону. Ну нічого, романтик із поганцем у ньому колись обов’язково зживуться, їм просто потрібно дати час. Так само як Насті на те, щоби звикла до важкості ключів у сумочці.

І до цього його 'мій метелик'. Ну хоч тут не збрехав — метелик точно його.

***

Насамперед, після повернення додому, Настя тут же зателефонувала рідним. Доїхали вони добре, встигли навіть поспати, поїсти й тепер збиралися гуляти.

Андрій — зі своїми численними літніми друзями, які чекали його приїзду як манни небесної, мама з бабусею — у парк, а звідти до магазину, щоб уже ввечері в чотири руки створити смачнючий торт.

Настя позаздрила, пообіцяла мамі, що буде поводитися добре, а бабусі — що теж приїде, тільки пізніше, а потім поклала слухавку, впала на диван, занурившись обличчям у подушку, розтягнулася в усмішці.

Кому вона зараз заздрила — так це самій собі. Згадувала ніч і заздрила. А ще виникало просто непереборне бажання почати закреслювати дні на календарі, починаючи зворотний відлік до п’ятниці. Перший Настя закреслила тут же, а потім зайнялася великими справами, які зовсім не планувала, але сидіти на місці однаково б не змогла, спати тим більше.

Розібрати антресолі — саме час. Помити плафони — теж добре. Почистити холодильник — відмінно, ну й що, що мама робила це перед від’їздом? Занадто охайними речі не бувають. Знести всі вазони у ванну, а потім акуратно, листочок за листочком, протирати? Ідеальна робота для того, щоб руки були зайняті, а думки… А Настині думки були дуже далеко. Спочатку злітали, потім приземлялися, влаштовувалися в готелі, ходили на зустріч, ввечері мали б зателефонувати. Зателефонували.

— Що робила удень? — Імагін позіхав, усміхаючись їй з екрана ноутбука. — Відпочила?

— Ммгг, — не вважаючи за потрібне уточнювати, як саме відпочивала, Настя просто кивнула, милуючись трохи спотвореним зображенням співрозмовника. Залишалося тільки зітхнути пару разочків, нерозумно усміхаючись, і сумнівів у тому, що дівчинка-то в нас — дурненька, уже не виникло б.

— А завтра що робиш?

— У Метелику ввечері.

— Точно… Забув, — відповів Імагін без ентузіазму, добре, хоч сперечатися по скайпу не став. — А вдень?

— Удень… До тебе, напевно, піду.

Тут же відвернувшись від своїх похмурих думок, Гліб усміхнувся, практично підсвічуючись.

— Прибрати хочу, не тіште себе ілюзією, — так загорівся, що казати правду — практично гріх, але так хочеться. — Якщо прийдуть твої майстри й побачать вчинений тобою безлад…

— По-перше, не мною, а нами, а по-друге, правильно, жінко…

— Не грубіяньте, чоловіче.

Грубіянити чоловік перестав, усміхатися — ні.

Говорили вони ще довго, про все й ні про що, Настя слухала, іноді помічаючи, що втрачає суть розмови, просто насолоджуючись звуками його голосу, а Імагін говорив і говорив, даруючи масу задоволення.

Уже прощаючись, сказав, що знайшов-таки те, у пошуку чого Настя вранці бігала по квартирі. Знайшов у сумці з-під ноутбука. Як там опинилася дівоча білизна — й гадки не має, але клянеться зберігати… трофей.

Вислухавши від Насті тираду про те, що це теж вульгарно… навіть дуже-дуже вульгарно, Гліб сперечатися не став, але обіцяв повернути все в цілісності та збереженості. Хоча повернути не обіцяв — зберігати обіцяв.

Роз’єднавшись, Туся практично відразу заснула.

А вранці… Насамперед закреслила черговий квадратик на календарі.