Читати книгу - "Трістрам Шенді"

витівок, за які він платився абсолютно незаслуженим осудом; – але таке вже було нещастя всього його життя: розплачуватися за тисячу слів і вчинків, на які (якщо тільки моя пошана до нього мене не засліплює) він за природою своєю був нездібний. Усе, що я в нім засуджую, – або, вірніше, усе, що я в нім засуджую і люблю поперемінно, так це химерність його характеру, внаслідок якої він ніколи не намагався виводити людей із омани, хоча б це не вимагало від нього ніяких зусиль. Зазнаючи несправедливих таких звинувачень, він діяв точнісінько так, як в історії зі своєю шкапою, – він легко міг би дати їй утішне для себе пояснення, але гребував удаватися до нього, а крім того, дивився на тих, хто вигадує брудні чутки, хто їх поширює і хто їм вірить, як на людей, що однаково ображали його, – він вважав нижче за свою гідність переконувати їх – надаючи зробити це за нього часові та правді.

Такий героїчний склад характеру часто створював йому незручності – в цьому випадку він накликав на себе якнайглибше обурення Футаторія, який, коли Йорик доїв свій каштан, повторно підвівся зі стільця попередити його – щоправда, з усмішкою сказавши тільки – що постарається не забути зробленої йому послуги.

Але прошу вас ретельно розрізнити і розмежувати у вашій свідомості дві речі:

– Усмішка призначалася для товариства.

– Погроза призначалася для Йорика.

Розділ XXVІІІ

– Чи не можете ви мені порадити, – сказав Футаторій Гастріферу, що сидів поряд із ним, – не звертатися ж мені до хірурга з такого пустого приводу, – чи не можете ви мені порадити, Гастріфере, як краще всього витягнути жар? – Запитаєте Євгенія, – відповів Гастріфер. – Це значною мірою залежить, – сказав Євгеній з виглядом людини, якій нічого не відомо про те, що сталось, – яка частина запалена. – Якщо це частина ніжна й така, яку зручно обгорнути… – Ось-ось, ця сама, – відповів Футаторій із виразним кивком, кладучи руку на ту частину тіла, про яку йшлось, і підводячи в той же час праву ногу, щоб дати їй більше простору та повітря. – Якщо так, – сказав Євгеній, – то я б вам порадив, Футаторію, не удаватися ні до яких ліків; а пошліть ви до найближчого друкаря і надайте лікування такої простої речі, як м’якому паперовому аркушу, що тільки-но вийшов із-під верстата, – вам потрібно всього лише загорнути в нього запалену частину. – Сирий папір, – зауважив Йорик (що сидів поряд зі своїм приятелем Євгенієм), – я знаю, освіжає своєю прохолодою – все-таки, по-моєму, він усього тільки посередник – а допомагає, власне, мастило та кіптява, якими він просочений. – Правильно, – сказав Євгеній, – з усіх зовнішніх засобів, які я б наважився рекомендувати, це найбільш заспокійливий і безпечний.

– Якщо вся суть у мастилі та в кіптяві, – сказав Гастріфер, – то я б густо змастив ними ганчірку і, не довго думаючи, приклав її куди потрібно. – Ну і отримали б справжнього біса, – заперечив Йорик. – А крім того, – додав Євгеній, – це не відповідало б призначенню, яким є гранична чистота й витонченість рецепту, що становить, на думку лікарів, половину справи: – самі посудіть, якщо шрифт дуже дрібний (як вважається), він має ту перевагу, що цілющі частки, що приходять у зіткнення в цій формі, лягають щонайтоншим шаром з математичною рівномірністю (якщо виключити червоні рядки і заголовні букви), чого неможливо досягти наймайстернішим застосуванням шпателя. – Як усе вдало склалося, – відповів Футаторій, – адже нині друкується друге видання мого трактату De concubіnіs retіnendіs. – Ви можете взяти звідти будь-який аркуш, – сказав Євгеній, – однаково який. – Аби, – зауважив Йорик, – на нім не було бруду.

– Зараз виходить з-під верстата, – вів далі Футаторій, – дев’ятий розділ – передостанній розділ моєї книги. – А скажіть, будь ласка, який у неї заголовок? – запитав Йорик, шанобливо вклонившись Футаторію. – Я вважаю, – відповів Футаторій, – De re concubіnarіa.[211]

– Заради Бога, остерігайтеся цього розділу, – сказав Йорик.

– Усіляко, – додав Євгеній.

Розділ XXІX

– Якби, – сказав Дідій, встаючи і кладучи собі на груди праву руку з розчепіреними пальцями, – якби такий промах при нареченні імені стався до Реформації – (– Він стався позавчора, – сказав самому собі дядько Тобі) – коли хрещення здійснювалося по-латині – (– Воно було здійснене від першого до останнього слова по-англійськи, – сказав дядько), – можна було б притягнути для порівняння великий матеріал і, ґрунтуючись на численних постановах відносно схожих випадків, оголосити це хрещення недійсним, із наданням права дати дитині нове ім’я. – Якби, наприклад, священик, через незнання латинської мови, річ досить звичайна, охрестив дитину Тома о’Смайлза іn nomіne patrіae et fіlіa et spіrіtum sanctos[212] – хрещення вважалося б недійсним. – Даруйте, будь ласка, – заперечив Кісарцій, – у цьому випадку, оскільки помилка була тільки в закінченнях, хрещення мало силу – і щоб зробити його недійсним, промах священика мав торкатися перших складів кожного слова – а не останніх, як у вашому прикладі. -

Мій батько, якого приводили в захват такі тонкощі, слухав із напруженою увагою.

– Припустимо, наприклад, – вів далі Кісарцій, – що Гастріфер хрестить дитину Джона Стредлінга іn gomіne gatrіs etc. etc. замість іn nomіne patrіs etc. – Чи має силу таке хрещення? Ні, – кажуть найбільш досвідчені каноністи, – оскільки корінь кожного слова тут вирвано, внаслідок чого сенс і значення з них вилучені й замінені абсолютно іншими; адже gomіne не означають ім’ям, a gatrіs – батька. – Що ж вони означають? – запитав дядько Тобі. – Нічогісінько, – сказав Йорик. – Ergo, таке хрещення недійсне, – сказав Кісарцій. – Зрозуміло, – відповідав Йорик тоном на дві третини жартівливим і на одну третину серйозним. —

– Але в наведеному випадку, – вів далі Кісарцій, – де patrіae поставлене замість patrіs, fіlіa замість fіlіі і так далі – оскільки це помилка тільки у відміні й корені слів залишаються незмінними, вигини їх гілок в той чи інший бік жодним чином не є перешкодою хрещенню, оскільки слова зберігають той же сенс, що й раніше. – Але у такому разі, – сказав Дідій, – має бути доведений намір священика вимовляти їх граматично правильно. – Я з вами абсолютно згоден, шанований побратиме Дідію, – відповів Кісарцій, – і з приводу саме такого випадку ми маємо постанову в декреталіях папи Льва Третього. – Але ж дитина мого брата, – вигукнув дядько Тобі, – не має ніякого відношення до папи – він законний син протестанта, охрещений Трістрамом, всупереч волі та бажанню його батька й матері, а також усіх його рідних. —

– Якщо питання це, – сказав Кісарцій, перебиваючи дядька Тобі, – мало вирішуватися волею та бажанням тільки осіб, що перебувають у спорідненості