Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Пливе човен - води повен, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пливе човен - води повен" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 111
Перейти на сторінку:

Хасан, він же Ібрагім, демонстративно взяв з таці корж і шмат сиру.

Тіпун, замість відповіді теж потягнувся до харчів. Причому, вибрав ті ж продукти. Ну, а я загнав параною глибше і спокійно взяв товстий шматок шинки і чурек. Гуляти так гуляти. Чого вдавати з себе скромницю? Зрештою, мені з ним дітей не христити, щоб переживати, яке враження я справлю на купця. Розмова мене, якби не стосується, тож можна не переживати, що рот виявиться повним у невідповідний момент.

— А скажи мені, вельмишановний син Івана, ваш отаман... Ворон — ти сказав, так? Я не помилився?

— Ворон, шановний Хасан-ага. Ти не помилився.

— Угу... Так от... Отаман Ворон більше нічим не торгує і не цікавиться, окрім зброї та волових шкір?

— Навіть не знаю, що тобі відповісти, шановний... — Тіпун озирнувся на мене, немов шукав підтримки або схвалення. — Справа в тому, що Чорнота виконував наше прохання, не знаючи всіх обставин. А перед тобою мені більше немає потреби критися... Якщо тільки ти не поспішаєш і готовий вислухати всю історію, від початку і до кінця. Не роблячи поспішних висновків.

— Твої слова, Семен, син Івана, звучать настільки загадково... — купець наповнив кубки з глечика рідиною темно-рубінового кольору, від чого над достарханом поплив густий запах свіжого винограду, — що навіть якби у мене було сто невідкладних справ, я їх всі залишив би на потім, щоб послухати. Обіцяю, що б ти не сказав, я не промовлю ні слова, поки не почую кінця історії. Тільки, промочи спершу рота... Здогадуюся, говорити доведеться довго.

— Це, як піде... тіпун мені на язик... — але від ковтка вина керманич відмовлятися не став. А як сьорбнув, почав переказувати «торговцю шкірами» придуману заздалегідь історію, про те яка біда спіткала ватагу Ворона і самого отамана, і як лише ми вдвох дивом урятувалися в той страшний шторм.

Купець не перебивав, тримав слово, хоча, як мені здалося, доля півтори дюжини річкових розбійників та й вантажу зброї, що ті везли, турка не дуже схвилював. Зате, коли Тіпун перейшов до головної частини, тобто, заговорив про те, як незадовго до трагедії, Ворон довірив йому важливу таємницю, Хасан-ага помітно пожвавів. Навіть на глечик поглядати перестав.

— Вказав Ворон мені на невелику бочівку і сказав: «Запам'ятай, Семене! Нехай диявол візьме весь цей байдак разом з усіма нами, але те, що тут, треба доставити в Кизи-Кермен торговцю шкірами Ібрагіму. Ось і накликав біду, чорт кривий...

— Дивно... — в цьому місці купець все ж дозволив собі коментар. — Наскільки я знав Ворона, він нікому не довіряв. Подейкували, навіть побратима порішив, запідозривши, що той до його нареченої небайдужий.

— Це вірно, — кивнув керманич. — Про наречену не знаю, брехати не стану. А що отаман полюбляв говорити, — як би власне вухо почуло зайве, то в ту ж мить відтяв би його, — щира правда.

— Так... Я теж якось чув від Ворона ці слова... Значить, ти маєш розуміти мої сумніви.

— Розумію, шановний Хасан-ага. Тільки дурень вірить усьому, що почує від першого зустрічного... тіпун мені на язик. Але відповіді немає. Я не знаю, чому отаман вчинив так, як вчинив... Може, смерть передчував і боявся таємницю забрати в могилу? — кормщик знизав плечима. — Не знаю…

— Може... — задумливо покивав Хасан. — Чужа душа повна загадок, і не завжди можливо зрозуміти справжню причину, яка керує людьми. Зараз інше важливіше — бочівка та уціліла?

— А навіщо б я сюди приперся і час твій марнував... тіпун мені на язик? — козак навіть руками розвів. Мовляв, ніколи дурнішого запитання не чув.

— Ну... і де ж він?

— З цим складніше... — Семен спершу озирнувся на мене, а після почав шкребти підборіддя. — Розумієш, достойний Хасан-ага... Покійний Ворон не сказав мені, скільки ця річ коштує, а я...

— Не ображу! — насилу стримуючи нетерпіння, вигукнув фіктивний торговець. — Клянуся Аллахом! Давай же!..

— Угу... ти тільки не гнівайся... тіпун мені на язик... — Семен винувато розвів руками. — Але, хто ж з такими цінностями до незнайомих людей в гості ходить? Ключ захований у надійному місці. Домовимося про ціну — ввечері зустрінемося і завершимо угоду. У нашій справі зайва обережність не завадить... І, хочу відразу попередити, що хапати нас з Петром і тягти в катівню немає сенсу. Ми, звичайно ж, усе розповімо... якщо вміло запитувати. Та от лише сказати нам нічого. Бо ключ у третього нашого товариша. А він чекає зовні… за міськими мурами. І якщо ми до обіду не вийдемо назовні — він утопить ключ в Дніпрі, а сам втече, світ за очі. Від біди подалі. Сподіваюся, достойний Ібрагім син Дауда, ми розуміємо один одного... тіпун мені на язик?

1 ... 80 81 82 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пливе човен - води повен, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пливе човен - води повен, Олег Говда"