Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

При цьому всі підстаршини в одинадцятій роті микуляють очима, наче той нещасний собака, що пожадливо проковтнув намочену в олії губку і вона застрягла йому поперек горла. Одного разу я чув розмову єфрейтора Мюллера з капралом Альтгофом стосовно дресирування ополченців. У цій розмові раз по раз чути було такі слова: «ein Paar Ohrfeigen»[205]. Я думав спочатку, що вони посварилися, і рветься німецька військова єдність, але я класично помилився. Насправді йшлося тільки про вояків.

«Коли така чеська свиня, — повчав добродушно капрал Альтгоф, — не навчиться і за тридцятим разом «nieder»[206] стояти рівно, як свічка, то зацідити йому пару разів у пику — для нього мало. Ти його гарненько засади кулаком в живіт, а другою рукою насунь кашкета на самісінький ніс і скажи: «Kehrt euch!»[207]А коли він обернеться, вгати йому ногою в зад, тоді побачиш, як він почне виструнчуватись і як Tähnrich[208] Дауерлінґ сміятиметься».

— Тепер, друже, мушу вам дещо сказати про Дауерлінґа, — вів далі охотник. — Про нього рекрути з другої роти розповідають несамовиті історії, які уміє розповідати хіба якась самітна бабуся на фермі поблизу мексиканських кордонів про подвиги відомого мексиканського бандита. Дауерлінґ має славу людожера, антропофага з австралійських племен, які пожирають громадян інших племен, що втрапили їм до рук. Його життєвий шлях блискучий. Невдовзі після його народження нянька впала разом з ним, і малий Конрад Дауерлінґ вдарився тім’ячком. Так що й до сьогодні на його голові лишилося таке сплющення, немовби на північний полюс напоролася комета. Усі сумнівалися, чи може з нього щось вийти, оскільки він переніс струс мозку; лише батько, полковник, не втрачав надії і запевняв, що йому це зовсім не може зашкодити, бо, певна річ, молодий Дауерлінґ, коли виросте, вибере собі військову професію. Молодий Дауерлінґ після жорстоких боїв з чотирма класами нижчої реальної школи (він вчився екстерном, причому слід зауважити, що один його домашній учитель передчасно посивів і з’їхав з глузду, а другий хотів стрибнути від розпачу з вежі костелу святого Стефана у Відні) прийшов у Гайнбурзький кадетський корпус. Тут ніколи не звертали увагу на попередню освіту, бо австрійським кадровим офіцерам це загалом зайве. Військовий ідеал вбачали лише у грі в солдатиків. Освіта ошляхетнює душу, а це в армії зараз нікому не потрібне. Що офіцери брутальніші, то краще.

Кадет Дауерлінґ не виявляв здібностей навіть з тих предметів, які кожний з учнів, хоч і з бідою, а засвоював. І в кадетському корпусі стали помітні наслідки того, що Дауерлінґ у дитинстві вдарився голівкою. Його відповіді на екзаменах відзначалися такою дурістю і були так по-ідіотськи заплутані, що вважалися просто класичними. Через це професори корпусу інакше, як «unser braver Trottel»[209] його не називали. Своєю блискучою обмеженістю він подавав безсумнівні надії, що за кілька десятків років попаде в Терезійську військову академію[210] або військове міністерство.

Коли спалахнула війна і всіх молоденьких кадетиків зробили хорунжими, Дауерлінґ потрапив у список гайнбурзьких вискочок і таким чином дістався до 91-го полку.

Однорічник набрав повітря і продовжував розповідь:

— Коштом військового міністерства вийшла книжка «Drill oder Erziehung»[211], з неї Дауерлінґ вичитав, що на солдатів треба наводити жах, бо від ступеня жаху залежить успіх муштри. Виходячи з цього принципу, він справді досяг неабияких успіхів у своїй роботі. Щоб не чути його вереску, вояки цілими ротами зголошувалися до лікарського огляду. Це однак не мало успіху.

Той, хто заявляв, що він хворий, діставав три дні «verschäft»[212]. До речі, ви знаєте, що таке «посилений арешт»? Цілий день вас ганяють по плацу, а на ніч замикають у карцер. Це й було причиною того, що в роті Дауерлінґа не було хворих. Усі хворі з його роти сиділи в цюпі. На плаці Дауерлінґ завжди дотримується вільного казарменого тону, який починається словом «свиня», а закінчується дивною зоологічною загадкою «свинський пес». При цьому він дуже ліберальний. Залишає воякові право вибору. Наприклад, він каже: «Вибирай, слоне, або кілька разів у морду, або три дні «посиленого арешту»? Якщо хтось обирав verschäft, то на додачу все одно діставав ще двічі в морду, причому Дауерлінґ завжди пояснював: «Ти, страхопуде, боїшся за своє рило, а що будеш робити, як заграє важка артилерія?»

Якось, вибивши одному рекрутові око, він висловився так: «Pah, was für Geschichte mit einem Kerl, muß so wie so krepieren»[213].

Так само говорив і фельдмаршал Конрад фон-Гетцендорф[214]: «Die Soldaten müssen so wie so krepieren»[215].

Улюбленим і дуже успішним засобом у Дауерлінґа вважаються лекції, на які він скликає чехів-солдатів. Він розповідає їм про військові завдання Австрії, пояснюючи при цьому загальні основи військового виховання від «шпанґлів» аж до повішення або розстрілу. Одного разу на початку зими, ще до того, як я потрапив у лазарет, ми вправлялися на плацу біля 11-ої роти. Під час відпочинку Дауерлінґ виголосив до своїх чеських рекрутів таку промову: «Я знаю, — почав він, — що ви лобурня, і вам треба вибити з голови всякі дурниці. З чеською мовою ви не дійдете навіть до шибениці. Наш головнокомандувач теж німець, ви будете слухати чи ні? Himmellaudon, nieder»[216].

Всі лягли, а Дауерлінґ тільки походжав над ними і виголошував таку орацію:

— «Nieder» залишається «nieder», якби навіть з вас, бандо, у цьому болоті й кишки повилазили. «Нідер» існувало ще в Стародавньому Римі; тоді до армії мусили йти всі від 17 до 60 років і по 30 років проводили на полі бою, а не вилежувалися, як свині, в казармах. Тоді теж була одна військова мова і одна команда. Спробував би хтось у них заговорити по-етруськи. Панове римські офіцери показали б такому, де козам роги правлять. Я теж хочу, щоб ви всі відповідали по-німецьки, а не тією вашою тарабарщиною. Бачите, як вам гарненько лежиться в болоті, а тепер уявіть собі, що було б, якби хтось із вас не хотів далі лежати і підвівся. Що б я зробив? Роздер би