Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай, Мері Горн 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай" автора Мері Горн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 85
Перейти на сторінку:
Розділ 50

Макс

Я важко видихнув завершуючи виклик. Все ж, мені вдалося переконати Камілу повертатися до свого навчання. Хоча вона і взяла з мене слово дзвонити кожного дня. Попри те, що я був ображений через її зраду я не міг на неї злитися. Навіть зараз під час розмови вона змусила мене посміхнутися. Принаймні тепер я розумію її постійні натяки на те, що минуле стоїть між нами. Але її побоювання не подіяли. 

Я повернув погляд до свого мотоцикла котрий стояв у дворі. Віктор і Стас поїхали на роботу. Влад заїжджав учора ввечері разом із Андріаном. Гаразд, останній мене моментами злить але все ж факт, що він не по дівчатах (в чому він мені зізнався вчора) все прибрав. Звичайно ж, він сказав що про це ніхто не знає але і я пообіцяв що цього ніхто крім нас не знатиме. 

Побачення призначене на шосту вечора. Трохи пізнувато, але...вже як є. Зараз одинадцята година і я здається помираю від цієї самотності і нудьги. В голові зявилася ідея тому я пішов у кімнату де взяв джинсовку. Стас виявився дуже любязним у позичанні одягу. Гаразд, як він сказав не перший раз. У нас часто бувало що ми обмінюємося одягом між собою. Тому це і не було якоюсь проблемою. 

Я замкнув квартиру і спустившись на низ поїхав у квітковий. Тут купив букет троянд і поїхав дорогою, котра була знайома але я давно вже нею не їхав.  У горлі зявився ком коли мотоцикл зупинився. Навкруг була тиша. І справді, на цвинтарі так завжди. 

Після того як я вийшов з лікарні декілька місяців назад, я тут був тільки вдічі. Відчуття, що я зрадив маму не покидало мене тому я не міг сюди приїжджати. А зараз все повернулося на свої місця. Ноги самі повели повз знайомі могили а я зупинився навпроти знайомої.  Поклавши квіти у вазу завсітив свічку котру аткож купив і сів на лавку.

- І знову все починається з цього місця, - прошепотів я.

Заплющивши очі я задумався. Якщо, батько мені не рідний, одже і мати навпроти могили якої я стільки просидів виходить...також? А де похована моя рідна мати? Хто навідується до її могили? Цікаво, там все так же облаштовано як і тут? Я розплющив очі і похитав головою. Звідки всі ці думки? 

- Синок, я думала тебе вже ніколи не побачу тут, - почув я голос і підняв голову.

Неподалік стояла жіночка в довгому пальті з паличкою. Бачити тут стареньких не у сюрприз.

- Не впізнав. - сказала вона посміхаючись і почала повільно іти до мене.

Біля могили вона як і годиться перехристилася і глянула на мене. Я раптом згадав і посміхнувся. Та сама бабуся, котра минулого літа була тут. Я свічку їй засвічував.

- Впізнав, - відказав я і посунувся на лавочці поступляючись їй місцем.

Вона сіла біля мене і важко зітхнула.

- А ти виріс. Вже серйозніший на вигляд. Як там батько і мачуха? Здружилися чи все ж ти і досі вважаєш це за зраду?

Я знизил плечима.

- Знаєте, якби мені цю проблему я б тільки радів, - прошепотів я.

Жінка здійняла брови.

- Тобто?
Я важко видихнув.

- Все надто заплутано...

- А ти спробуй розказати і розплутаєш.

Я криво посміхнувся.

- Думаю, це надто важко щоб розплутати. Виявилося, що батько і мати, я їх так вважав не рідні. А рідна мати поммерла давним давно. Батько, рідний, виявився братом. Він хотів наче помститися за дружину тобто мою рідну матір і викрав мене. А потім дізнався що я його син а тоді...

Я важко видихнув і похитав головою. Каша якас повна.

- А тоді...? - спитала жінка.

- А тоді я вирішив що набагато краще все ж померти і зістрибнув зі скелі. Через пів року кому прокинувся не памятаючи нічого з цього. Батько був таким добрим,все було просто неймовірно а вчора я все згадав. Виявляється, він ввесь час мені брехав.

Рука жінки лягла на моє плече і я повернув голову до неї.

- Знаєш, можливо це прозвучить надто заїждженно але не дарма кажуть, батьки не ті що народили а ті що виховали. Ти любиш свою названу матір і батька, але бачиш проблему в тому що існують іще одні. Так, ти можеш з ними спілкувати але все одно це будуть не ті з котрими ти виріс і котрих справді любиш. Вибирати тобі з ким бути, але найголовніше...вибирай серем.  А зараз не мерзни тут і їдь додому. Що це таке? В одній курточці у таку холодіну.

Жінка швидко змінила тон із спокійного на злісний. Я ж розумів що це жарт тому посміхнувся. 

- Ей. Ну так не чесно. Не сміяйся, я серйозно. Замерзнеш і захворієш. Судячи з розмови клініки тобі вже вистачить.

Жінка підвелася а я за нею. Ми пішли на вихід але їхати мені взагалі не хотілося. Здається, бабуся це зауважила.

- Слухай, а ти спішиш?
Я заперечливо похитав головою.

- Пішли до мене. Я пиріжки спекла. Думаю тобі сподобаються. 

Я не стримав посмішки.

- Пішли, - відказав я і взяв свій моцик. 

Було дивно просто везти його поруч з жінкою але з нею...мені було просто затишно. Думаю, я був би не проти мати стареньку бабусю і дідуся. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 80 81 82 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай, Мері Горн"