Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

- Найважчих сім днів позаду, - мовила я сама до себе, дивлячись у дзеркало.

Пройшов рівно тиждень з візиту до резеденції Теренсів і я досі відчуваю мерзотний запах темниці. Але й користі звідти взяла чимало і якраз сьогодні день, коли я або зроблю найбільшу і найстрашнішу помилку, або ж…

Я не встигла додумати, як побачила дивний слід на своїй шиї, який виглядав, як дві маленькі, але чітко виражені ранки, розташовані поруч одна одної. 

Я торкнулась сліду та скривилась. 

Края рани були трохи припухлими і почервонілими, контрастуючи з моєю вродженою блідістю шкіри. Кров, що злегка просочувалась з них, утворила тонкі майже не помітні лінії. Сліди були симетричними, залишаючи враження наче їх зробили двома голками. 

Весь тиждень я проводила в лісі, то можливо якась зараза вкусила, але таке явно не потрібно нікому бачити. Тому швидко знайшовши чорну водолазку, яка своїм коміром прикрила мені шию, я направилась до Ліліани. 

За цей тиждень я не тільки створила нові випробування для моїх студентів, але й завершила зілля зцілення. 

Через Ліліану хотіла передати його Говарду Тукроксу, щоб він наповнив його магією та заодно навчив студентку Нокс використовувати краще магію світла. 

Думаю це чудовий варіант вбити двох зайців. Та головне: мені не доведеться пересікатись з цілителем. 

Коли після занять нарешті зустрілась зі своїми трьома студентками на полігоні, де зазвичай Майкл або Артур проводили заняття, доречі заступник Грін все рідше зʼявлявся в академії і в мене підкралася думка, чи це не повʼязано з його вагітною дружиною і чи все гаразд з Шарлотою? 

Та зараз в мене голова має боліти за інше.

Ми стояли посеред засніженого полігону  в спортивній формі. Чорна тепла форма академії була виготовлена з міцного, але гнучкого матеріалу, що забезпечував максимальну свободу рухів. Форма мала безліч прихованих відділень для зберігання магічних амулетів та зілля. На плечах та грудях виткано срібною ниткою назва «Академія Бонавентури». Рукава закінчувались манжетами, з тонкої шкіри, що щільно прилипали до запʼясть, перешкоджаючи проникненню холодного повітря.

Рівно посередині полігону було дві маленьких деталі, які неможливо не помітити. Сірі, злегка пошарпані два ящики, вони були напівприкриті снігом і приковували зацікавленні погляди студенток.

- Була не була, - прошепотіла я дивлячись у вікно ректора, який єдиний був в курсі усіх моїх планів. 

Ректор Старк спостерігав за полігоном зі свого кабінету та я побачила ледь помітний кивок. Все ж приємно, що він настільки вірить у мене. 

- Перш ніж почнемо, - повернулась до студенток. - Памʼятайте, що це лише випробування і вбивати демонів не дозволено. 

- Демонів? - підняла брови Аманда.

- Вбивати? - нахмурилась Олівія.

- Саме так, - кивнула я та відкрила ящик з двома маленькими демоницями Майя. 

Саме одна з цих крихіток напала на мене у вилазці в лісі. 

На мене глянули двоє пар великих, синіх оченят. Тіла демониць Майя були схожими та вкритими лускою. В однієї блідовато-зеленим відтінком, а в іншої блакитним. На голові в обох невеличкі ріжки. 

Я кивнула їм та мило погладила по ріжкам, відчула ледь помітне муркотиння від маленьких демонят. 

- Викладачко Бенет?! - схвильовано вигукнула Ліліана. 

- Не хвилюйтесь, - відразу заспокоїла студенток. - В Майя також чіткі вказівки вас не чіпати. Вони не завдадуть шкоди, принаймні такої, яку б не вилікував цілитель Тукрокс, адже так, дівчатка? - повернулась до двох демониць. 

Вони синхронно нахмурили носики та коли я смикнула бровами та знову погладила їх ріжки, поспішно закивали. 

Поки демониці Майя активно кидали шпичаки у студенток, навколо полігону зібрались студенти та викладачі, які спостерігали, як Олівія, Ліліана та Аманда, відвертались від гострих, маленьких стріл та намагались згадувати заклинання, які ми вчили протягом тижня, щоб розвіяти смертоносні шпичаки. 

Хтось підбадьорював студенток, хтось перешіптувався, а ось Майкл стояв нахмурений та зосереджено за всім спостерігав та не забував зиркати на мене своїми привабливими сірими очима, від яких дух перехоплювало. 

- Закінчуємо! - крикнула я та дійство вмить завершилось.

Майя не на жарт розігрались та згадавши нашу домовленість опустили свої гарненькі очі. А студентки з полегшенням видихнули. 

Я поспішно закрила в ящик демониць та Майкл з Робертом першими увійшли на полігон. 

- Мушу визнати такого від вас не очікували, викладачко Бенет, - мовив Роберт Блейк, ставши трохи ближче до мене, ніж потрібно було. - Ви вкотре перевершили саму себе. 

Я посміхнулась, радіючи такій високій оцінці та коли перевела погляд на Майкла, зрозуміла, що зараз полетять докори.

- Доволі експерементально, - лише мовив він та тепер нахмурилась я.

Невже не буде вичитувати? 

Майкл глянув на ящик з демоницями, які гомоніли схоже про нещодавню битву зі студентками, та знову перевів погляд на мене. 

- Я б навіть сказав, блискуча робота, але надто ризикована, - доповнив він сам себе. - І як ти спромоглась їх усмирити?