Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

— Звісно. Тепер мені хоча б є з ким розвивати здібності.

Залишивши Даніеля, вона підбігла до нас, але Гуннар, буркнувши, що піде за дровами для вогнища, відвернувся і рушив до лісу. Під масивними чоботами хрустіли дрібні гілки. Інгрід провела його стривоженим поглядом, перш ніж повернутися до мене.

— Може, йому потрібна допомога?.. — пробурмотіла я.

— Повір мені, він впорається, — озвався Асгейр, піднімаючи голову від меча. Зустрівши його спокійний погляд, я кивнула.

Вони впораються самі.

— Ніколи не бачив магії валькірій, — зацікавлено промовив Даніель, опускаючись на колоду поруч із Асом.

— Не думаю, що вона сильно відрізняється від вашої, — відповіла я, відходячи від Інгрід і розплітаючи косу. Звільнена енергія одразу заструменіла по тілу, ніби ковтнувши повітря. — Нас вчить Крістіан. Знаєш його?

— Цей телепень досі вчителює? — здивовано вигукнув ельф. — Цікаво, що його тримає у школі так довго? Я не бачив його років двадцять, якщо не більше. Здається, його цікавила одна валькірія, але її серце вже було зайняте...

— Досить пліткувати, базікало, — урвав його Асгейр. Даніель у відповідь лише розсміявся, перевівши зацікавлений погляд на нас із Інгрід.

Ми ж стали відпрацьовувати кулю світла, як та, якою Крістіан вдарив гору на тренуванні. У мене вперто виходила лише біла сяюча хмарка. Я тримала її на долоні, немов кошеня, і боялась навіть дихнути, але вона все одно невдовзі пропадала сама по собі.

— Ти відволікаєшся, — пояснювала Інгрід. — Концентрація має бути непорушною. Навіть якщо під твоїми ногами розверзається земля, ти маєш тримати увагу на магії.

Я зиркнула на Асгейра, що саме розпалював вогнище разом з Гуннаром. Останній, схоже, вже заспокоївся і знову жартував разом з Даніелем. Зустрівши мій погляд, Ас підбадьорливо всміхнувся куточком губ. Коли я не стримала посмішку, Інгрід прослідкувала за моїм поглядом і закотила очі.

— Все з вами зрозуміло. Закінчуємо?

— Ні, — стрепенулась я, поглянувши на сонце, що потроху схилялося на захід. — У нас є ще пара годин.

Подруга лише знизала плечима і відійшла на кілька метрів.

— Тоді лови.

В мій бік полетіла блакитна куля світла розміром з кулак. Я ледве встигла ухилитись, коли вона, пролетівши за спиною, врізалась у валун позаду. Камінь на місці удару почорнів.

— Щит, Єво, — наполягала Інгрід. — Створи щит.

Повернувшись до Асгейра, що вже звівся на ноги, я вказала на нього пальцем:

— Не допомагай мені.

З-за його спини почулися смішки. Очі Аса потемніли, але він кивнув. Тим не менш, багаття його більше не цікавило.

Витягнувши вперед розкриту долоню, я глибоко вдихнула і на видиху створила щит. Невеликий, золотаво-білий, він освітив галявину, мов ліхтар.

— Давай, — кивнула я Інгрід.

Подруга кидала в мене маленькі магічні сфери. Першу щит витримав, хоч я й відчула удар по долоні, ніби напоролася на камінь. Від другої по площі протягнулися білі тріщини, а третій розбив його вщент. Серце на мить спинилось, коли руки торкнулося блакитне полум’я.