Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Скрикнувши від болю, я притисла обпечену долоню до грудей. Коліна підкосилися. Я впала на траву й зігнулась навпіл, важко дихаючи. Волосся впало довкола мене, мов темна завіса.

— Вибач!

Інгрід уже бігла до мене, коли Ас присів поруч і відкинув моє волосся на спину. Не гаючи часу, вигукнув щось, але я не розбирала слів. У вухах зашуміло від больового шоку. Краєм свідомості я відчула, як обпечену долоню відірвали від мене і випростали. Я ж продовжувала сидіти на траві, зажмурившись. І лише коли біль потроху замінило оніміння, я наважилась розплющити очі.

Навпроти, забруднюючи костюм, сидів Даніель. Його красиве обличчя більше не посміхалося, поки він тримав власну руку над моєю. З одного боку від мене сидів Ас, притримуючи долоню, а з іншого розташувались Інгрід з Гуннаром. Обличчя подруги спотворилось від каяття.

— Пробач, — прошепотіла вона.

Я похитала головою, вже приходячи до тями. Біль вщухав, і я перевела здивований погляд на ельфа.

— Не знала, що ти — цілитель.

Кутики губ Даніеля смикнулися в усмішці, але очі не відривалися від на наших долонь. Зрештою, за хвилину він прибрав руку і всміхнувся лукаво, нагадавши мені Крістіана.

— Ось і готово.

— Дякую, — промовила я, оглядаючи руку, на якій не лишилося й сліду від опіку. — Ти міг би працювати у лікарні, — помітивши нерозуміючий погляд ельфа, я пояснила: —Так у Мідгарді називають лазарети.

— У мене надто вільний дух, щоб ставати частиною системи, — замріяно озвався він, поки я вставала, тримаючись за Асгейра. — Можливо, тому Крістіан і не повертається...

— В Альвгеймі жорсткі закони? — здивувалась я. — Жителі здавалися мені щасливими.

— Вони такі й є, — хмикнув Даніель, хитаючи головою. — Але не будемо про складне. Зрештою, сьогодні свято.

Я кивнула, не наполягаючи. Може, мені й виповнився всього двадцять один рік, але я знала, коли варто лізти у чужі справи, а коли — ні.

***

Коли небо залили помаранчеві барви, ми повернулись до заїжджого двору. Нашвидку помившись після тренування, я вдягнула сукню, яку купила вчора на ринку, підвіску-сонце і сережки, які подарували Інгрід з Гуннаром. Повернувшись до дзеркала, глибоко вдихнула.

Востаннє я носила сукню в день, коли зустріла Асгейра. Сорочки і штани по моді Асгарду стали такими звичними, що тепер, загорнута в тонку, мов серпанок, сріблясту тканину, я відчувала себе оголеною. Багатошаровість робила її непрозорою, але це не заважало мені перевіряти її знову і знову. Сукня трималася на плечах, струменіючи до глибокого декольте і залишаючи спину неприкритою. Поділ спускався до самої підлоги, закриваючи туфлі на маленьких підборах.

— Асгейр скрутить в’язи, — почувся з-за спини смішок.

Повернувшись, я окинула оком лазурову сукню подруги, яка підкреслювала блакитні очі.

— Як і Гуннар. Чи тобі сподобався красунчик Даніель? — хитро примружилась я.

Інгрід закотила очі, підходячи ближче. По підлозі зацокали її високі підбори.

— Він хороший друг.

Всміхнувшись, я провела руками по волоссю і раптом зітхнула. Магія бурлила в крові з самого світанку, мало піддаючись контролю. Ніби відчувала, який сьогодні день.

— Не хочу збирати волосся, — пробурмотіла я, відвернувшись до свого відображення.

— Тоді й не треба, — смикнула плечем подруга. — Ти не повинна робити щось лише тому, що всі навколо так роблять.

Я зиркнула на неї. Білі коси зникли. Її власне біле волосся було вкладене в корону на голові, прикрашену крихітними ніжно-рожевими бутонами троянди. Втішена її підтримкою, я востаннє перевірила, чи не просвічує тканина, і нарешті рушила до дверей.

Асгейр з Гуннаром чекали надворі. Озирнувшись на вхід, обидва урвали розмову і витріщились на нас. Інгрід першою збігла по сходинках, нахвалюючи вишукану білу сорочку Гуннара. Схоже, вона йому була не зручніша, ніж корові сідло.

Я не поспішала, боячись зашпортатись у довгому подолі. І лише спустившись, помітила шовкову чорну сорочку Асгейра, розшиту срібними нитками. Виглядало це, ніби блискавки серед нічного неба.

— Ти неперевершена.

Почувши тихий, призначений лише для моїх вух комплімент, я зважилась підняти голову. Ас дивився на мене так, ніби бачив найпрекрасніше створіння на світі.

— Ти теж, — озвалась я, вказуючи поглядом на його сорочку. Кинджалів при ньому не було.

Всміхнувшись, Ас сміливо взяв мене за руку і, ігноруючи здивовані погляди друзів, повів до центральної площі.

— Даніель до нас приєднається? — поцікавилась я, поки ми йшли туди ж, куди й більшість містян і звідки лунала весела музика. Здавалося, нас підхопила величезна ріка й несла усіх в одному напрямку.

— Якщо ми знайдемо одне одного в такій гущавині, — хмикнув позаду Гуннар. Я озирнулась і помітила, що Інгрід трималась за його лікоть.

За кілька хвилин, діставшись до площі, я зупинилась, зачаровано оглядаючи святкування. В центрі стояв великий солом’яний стовп із сонцем на вершині. Оточував споруду невисокий дерев’яний парканчик. По краях площі розташувались лавки зі смаколиками — солодкими пряниками й льодяниками на паличках, поруч — бочки з квасом і вином.