Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

Парубки не тільки співали пісні та танцювали з дівчатами, але й займалися всілякими іншими видами самодіяльності - мабуть, щоб привабити дівчат. Батькові запам'ятались нічні сполохи дуже яскравого світла на темних вулицях села.

Він, хоч був ще зовсім малим, мабуть, років восьми-десяти, добре роздивився ті штучки парубків. Вони багато дечого виробляли. Але батькові найбільше запам'яталися нічні сполохи, бо вони були найдивнішими.

Кілька парубків відходили трохи осторонь того місця, де хлопці й дівчата звичайно збиралися на вечорниці, і по черзі демонстрували свої якості. Один старанно розкурював люльку, а другий готувався: приспускав штани і випускав (як нам тепер відомо) газ метан. Виникав різкий яскравий сполох, звуку майже не було чути! Не кожен наважувався продемонструвати свою вправність, хоч це явно цінувалося дівчатами. Рівень сполохів оцінювався, і чемпіонами були не ті, що розкурювали і підносили люльку, а саме виконавці.

Вам все це, може, здається дивним, але «сполохи» ми теж робили порівняно недавно, у тридцяті роки. Правда, з допомогою не метану, а керосину. Один набирав керосин до рота, а другий запалював сірник. Разом з повітрям струменем викидався з рота керосин; спалахував жовто-білий факел, що надовго осліплював глядачів. Мабуть, він був усе ж блідіший, ніж нічні сполохи метану в наших попередників.

А зараз у цього важливого для промисловості газу зовсім інші шляхи використання, хоч, якщо вдуматися, загалом ті ж самі освітлення нашого життя...

О сути каждого

(фантазии)

Вот идут стройные колонны. Команда - и все резко меняется.

Жизнь и организация. Организация - необходимое условие жизни.

Волны поколений сменяют друг друга, уверенно строят «светлое» будущее. Но вот в стороне, у обочины вырастает жалкий, никому не нужный цветок. Он яркий, привлекает проходящих, а мы идем, сметая преграды! Зачем, для чего - не знаем, да это и не нужно. Цветок блеснул и умер.

Александр Грин и был таким цветком. Эпоха строила социализм, стремилась к «царствию небесному» на земле, а он жил своей, не шагающей в толпе сходных, жизнью. Жил и фантазировал, заведомо зная, что его мечты - никчемное уклонение от «большой» жизни.

Сделал лук, чтобы пропитаться, но вороны, сороки были не дуры... И снова - в общество «людей», снова просить, не давая им реального, ощутимого вклада, представляя собой жалкое посмешище.

А жизнь идет, лидеры сменяют друг друга. Это Грина не интересует. Он живет своей, ущербной, но не «общекомандной» жизнью. Фантазии его жалки по сравнению с Днепрогэсом, с коллективизацией, но они велики в своем стремлении к счастью, к радости каждого.

Каждый - это мир, мир, живой только один раз, неповторимый.

Но здесь возникает команда, выполняется команда - и все становится «на свои места».

Нет людей, индивидуальностей - есть колонна, шагающая в «светлое будущее».

Цветы в пыли от сапог шагающих.

Про боротьбу добра і зла

В казках добро перемагає, але це лише мішурна противага дійсності, де перемагає розумне зло.

Розумне зло - це найстрашніше на цьому світі, коли добрих дурних ведуть на катування їм подібних, а вони вірять і катують.

В казках добро завжди розумне і тому могутнє.

Але так було завжди раніше лише в доброї бабуні на печі, а тепер в розумненьких книжечках.

Насправді скрізь панує розумне зло. А чому розумне? Та тому, що нерозумне зло - це спалах безпричинної люті, яка не розбирає і нищить і зло і добро і через це існувати довго не може; нерозумне зло знищують всі як скажену собаку.

Розумне зло ввібрало всі досягнення добра, але само лишилося тим же - злом.

Тепер у добра не лишилося нічого з тієї могутності...