Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

Повідомлення про те, що Марта залишила Ентанго, Ель Даві отримав уранці. На десяту годину мав заплановану зустріч з головними держателями акцій нафтових компаній Персидської затоки. Найзаможніша ієрархія збиралася обговорити і прийняти рішення щодо можливостей поставок нафти у країни колишнього Совєтського Союзу. Цього разу розглядалися потреби і України.

Даві, хоча траплялося, нехтував отією нудотою, бо здебільшого доводилося вислуховувати набридливі прохання про поставки в кредит, а давати у борг він не практикував, тепер виявив неабияке зацікавлення.

Зручно вмостившись у лімузині, обладнаному телефонним зв’язком та кондиціонером, проглядав порядок денний засідання. Під п’ятим пунктом йшла відповідна інформація про Україну. Довго дивився, в’їдався у кожну букву, якою писалася назва цієї країни.

Сьогодні він зустрічатиметься з урядовими чиновниками її країни. Що це за люди? Можливо, познайомившись з ними, запропонувавши конкретні плани для подальшої співпраці (у такому рішенні навіть не сумнівався), зрозуміє їх ментальність, а через спостереження за характерами, звичками, уподобаннями, манерами поведінки збагне хоч щось про сприйняття світу Мартою.

Відтоді, як повернувся в Катар, намагався пожбурити геть з серця образ українки, стерти його з пам’яті, розвіяти і змішати її магію з піском пустелі. Це ж власне, піщинка, дмухни… Але душа боляче реготалася над безсиллям розуму. Його руки брезгливо відкидали легкодоступних блондинок, брехливих і розбещених, продажних і бездушних. То був не той дотик, не ті цілунки, не та чуттєвість…

Обезсилений від двобою душі і тверезого, завжди розважливого глузду, заплющував очі і тільки у такий спосіб (чого не робив досі, бо кожна забаганка відразу збійснювалась) міг відчувати на долонях тихий шелест білявого волосся

… так гойдається у її країні на полі достиглий колос… і чути сміх.

… так розливаються в її країні долинами ріки… і навіть вдихати її аромат. Трепетно було у таку мить, ні з чим незрівнянно…

… так хвилюється перед дощем спрагле від спеки дерево…

Дзеленькнув телефон. Даві намагався втримати обволікаючий стан піднесення. Однак логіка вистрелила коротким іспульсом, що по дрібничках ніхто б не наважився турбувати.

Секретар, через якого здійснювались усі конфіденційні розмови, завжди надзвичайно лаконічно, у два-три слова вкладав нагальну інформацію.

— Телефонує Камінскі.

— З’єднайте! — захвилювався Даві.

Цього дзвінка чекав майже два тижні. І ось, нарешті, перше повідомлення. Серце і собі важкими поштовхами пхалося догори, щоб не пропустити жодного слова, жодного натяку з того, що зараз скаже детектив.

Ель Даві лише раз розмовляв з Елтоном Камінскі. Холодна розважливість і зверхність не дозволили бути до кінця відвертим з детективом. Досить того, що він погодився з його п’ятизначними гонорарами і наказав робити усе без жодного галасу. Тільки дозволив собі показати детективу паспорт, куди треба було б вклеїти фото Марти.

— Це розумний хід, — занадто спокійно, як на Даві, зреагував Камінскі.

А вже наступного дня Ель Даві отримав паспорт Селіли з вклеєною фотографією Марти і коротку записку від детектива: «Тримайте при собі. Приготуйте для зустрічі букет орхідей».

Відтоді минуло майже два тижні…

— Слухаю, — Ель Даві намагався говорити спокійно-втомленим тоном.

— Особа, якою ви цікавитеся, на Суматрі, у місті Танджунау.

— Далі що? Коли я зможу зустріти її з букетом орхідей біля трапу мого літака, здається, так ви пообіцяли у своїй записці?

Камінскі вловив зверхні нотки, котрі ніколи йому не подобалися. Вони змушували його бути маленькою, слухняною маріонеткою, таким собі чемним хлопчиком з однією звилиною в мізках та стуленим писком, в якому тримав дорогу цукерку-гонорар.

— Тижнів за два буде потрібен ваш літак.

— Сподіваюсь, мені не доведеться летіти з Аляски, як отримаю екстренне повідомлення?

— Поки що мені відомо, що дехто збирається летіти до Медана, — кинув Елтон на терези так щедро оплачуваної інформованості.

— Дивно, — протягнув Ель Даві. (Терези хитнулись і переважили на користь детектива). — Наскільки мені відомо, кінцевим пунктом призначення мав бути Мельбурн. Ви, часом, нічого не переплутали?

Терези аж підстрибували, але уже не могли заспокоїтись, інформація взяла верх і геть змела зверхність Даві.

— Про час вильоту до Медана повідомлю за добу, — І собі втомлено почав Камінскі, насолоджуючись щойно отриманою перемогою. — Вас це влаштує?

— Т-а-а-к! — кричав у слухавку Даві і не міг збагнути, чому надривним дзенькотом розбивається його крик. На другому кінці уже давно поклали слухавку.

З прилаштованого у салоні міні-бару витягнув пляшку холодної води і довго пив, прислухаючись, як вода хаотично потрапляє усередину, розтікається по грудях і відбивається від серця, бо воно так калатається….

Однак Даві уже знав напевне, що відразу по команді детектива за лічені години прибуде в Індонезію.

Ділові поїздки до цієї країни стали для нього досить частими, особливо це стосувалося розробки нових нафтових родовищ на Суматрі. Там найкраща нафта, відома на світовому ринку під маркою «Мінас». І хоча володіє свердловинами, захованими у джунглях, американський нафтовий гігант «Калтекс», його покійний батько і собі встиг відшматувати добрячий кусень, бо умови для інвестицій іноземного капіталу були і є в Індонезії надзвичайно благодатними. 50 закордонних нафтодобувних компаній, в тому числі і катарська філія Ель Даві, зобов’язані по номінальній ціні продавати певну кількість нафти індонезійській національній корпорації «Пертаміна». Це була незначна плата за користування багатством цієї країни, до того ж Даві мав право поза конкуренцією орендувати для відпочинку будь-який найкращий куточок країни, навіть острів, як зробив цього року.

Даві відкинувся на спинку м’якого сидіння, обтягнутого добротною шкірою.

Що ж, — вдоволено проказав сам до себе, — будемо милостивими до тих українців. Особисто моя компанія піде на довготерміновий кредит з цією державою.

Ловив себе на думці, що таке його рішення сподобається Марті, і що в нього тепер є нагода небавом про це їй розповісти.

…