Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Калейдоскоп часу 📚 - Українською

Читати книгу - "Калейдоскоп часу"

464
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Калейдоскоп часу" автора Лариса Володимирівна Денисенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 91
Перейти на сторінку:
Я була в захваті. «Де ти це взяла?» – «Ти ж знаєш цих іноземців, хай де б вони були – постійно закарбовують весь простір своїми родинними фотокартками. От він і поставив фотку своєї дружини. Рамка була класна. Срібна. Я свою фотку в неї запроторила, а що?» – «Та нічого. А він у тебе питав, куди вона зникла?» – «А я що, матеріально відповідальна? Чи я тут підписувалася усе це лайно доглядати? Це що – курсові? Знайшли дурну. Я йому так і сказала, що в нас таке робити не прийнято, що хтось, мабуть, подумав, що це – кіношна зірка, та поцупив».

З прямокутника десять на п’ятнадцять на мене дивилася тендітна темноволоса француженка з гарною зачіскою-каре. Я вирішила, що вона на мене схожа (недарма мою зовнішність називали саме французькою!), і постановила діяти. Фотокартку Лана мені продала за десять баксів, і я пішла до перукарні.

Усі навколо казали, що мені дуже пасує ця зачіска, він на це не реагував. Я не знаю, що слугувало поштовхом: можливо, те, що на ньому в той день був яскравий червоний светр, але я чітко збагнула, чим я можу його вразити. У батьковій енциклопедії я знайшла те, що мені потрібно. «Державний прапор Франції складається із синьої, білої та червоної вертикальних смуг. Синій колір символізує святого Мартінія, покровителя міста Париж. Червоний – колір полум’я вогнищ та сердець. Білий колір – це символ французької національної героїні Жанни д’Арк. Ці кольори дехто пояснює як три слова національного девізу: «Свобода, рівність, братерство…»

Я бігала по крамницях весь день, як навіжена, але придбала все необхідне для об’Етьєнування. Три светрики. Три кольори. Синій. Білий. Червоний. Коли в нас була лекція, я вдягла синій, він найбільше пасував до моїх очей (але із собою в мене були і два інші), та перевдягалася в туалеті, знову забігала до аудиторії вже в білому, а через якийсь час просилася вийти не хвилинку і з’являлася в червоному. «Ти збожеволіла? – запитували мене. – Що все це означає?» – «Слухай, давай нарешті підемо вип’ємо кави. Ти така сьогодні жвавенька… Або про що я говорю? Така зваблива, грайлива. Слухай, може, пішли кохатися?» Ніхто не збагнув, що це символізує!!! Вони й гадки не мали, заради кого все це відбувається. А в мене були напоготові пояснення, я заздалегідь їх підготувала. «Чоловік уранці подарував мені три светри. Я Катьці обіцяла показати, бо вона мені не вірила». Катька була моєю змовницею, лише загадково посміхалася. Взірець довершеності – Етьєн Легран – мною зацікавився, він зрозумів натяки трьох кольорів. Поки ніяк не реагував, але почав вирізняти… І тоді я вдалася до другого етапу свого плану.

Мій білий светрик мав перетворитися на офіру! «А якщо воно потече?» – запитала Катька. «Не потече. Я під дощем колобродити не збираюся. І митися в ньому також». На столі лежала наша офіра та дві коробки із синьою та червоною гуашшю. «З Богом?» – несміливо запитала Катька, бо я довірила перетворювати светра на французький державний прапор їй: сама я не могла й риску рівно провести за допомогою лінійки. «Ті, хто вірує в мене, – за мною!» – урочисто проголосила я.

Я відразу зрозуміла, що він мій. Бери голими руками. Як завжди, його погляд блукав колами, але починав із мене та завершував великі та малі кола мною. Моїм светром та моїми грудями. Я не знаю, чого він хотів (та й нащо це знати?): збагнути, навіщо це мені, зрозуміти, що я від нього хочу, а швидше за все, він просто любив гру так само, як і я. Та й узагалі йому було приємно бачити триколір Батьківщини на дівчачих грудях, які були схожі на личка пухких немовлят із носиками-пипками.

Коли ми почали роздягатися в квартирі, яку йому винаймав університет, – маленькій, викривленій, але в центрі міста, – раптом він скрикнув та відсахнувся. Моє тіло було в синьо-червоних патьоках, деякі були фіолетові. «Мон Дье, що це?» Я його розуміла: хочеш трахати дівчину, а не добряче відбиту м’ясниками тушу. «То – гуаш». – «Татуаж? Але навіщо такий?» – «Ні, гуаш. Фарба. Я фарбувала светр. Під прапор». Через збудження я спітніла, і білий светр мстився мені за те, що ми з Катькою здолали його незайманість. «Ти фарбувала светр? Навіщо?» – «Для цього», – сказала я і поцілувала його. Гомосексуалістом він не був, але те, що ми кохалися і він був у мені, я розуміла тільки з ритмування його носа об мою шию. (Я тоді ще подумала, а що буде, якщо він зламає об мене свій ніс?) У нього був маленький член. На підлозі купою валявся ще один державний прапор Франції: його сині плавки, мій білий ліфчик та мої червоні (парадні з мереживом!) труси.

«Ви більше не бачилися?» – «У тому розумінні, як того разу – ні. Звісно, що я бачила його на лекціях, він мене також. Та й навіщо нам було бачитися? Розмовляти він зі мною не хотів, мене він теж не цікавив у розмовному ракурсі. Навіщо мені був коханець із маленьким членом, а йому – коханка із завеликою піхвою? Хіба мало людей із цими органами, які більше тобі годяться?» – «А в тебе правда завелика?» – запитав Милиця. Ну хто б сумнівався! «Милице! – заволали ми з Шу. – Ти взагалі думаєш, коли щось запитуєш?» – «Звісно, я ніколи не запитую те, що мені не цікаво». Милиця ніяковів, коли його ловили на тому, що він докладає собі в каву третій кубик цукру (коли всі обмежилися двома), але щодо своїх запитань він завжди випромінював упевненість.

«Шу, але я не вдягну на себе британський прапор. У тебе була непогана ідея, але розумієш, часи змінилися. Це вульгарно, тому що зараз усі ятки завалені футболками, светриками та іншим лайном із британськими прапорами. Вона не помітить». – «І я так вважаю», – піддакнув Милиця. Шу хитро посміхалася. «Себто я нічого не маю проти британського прапору, він яскравий та з чіткими лініями, але Макс правий – таким зараз нікого не здивувати. Тим більше, британську дівчину, вона, мабуть, у Лондоні тільки реготала, коли бачила, як туристи скуповують футболки “під британський прапор”». – «А хто вам каже

1 ... 80 81 82 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Калейдоскоп часу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Калейдоскоп часу"