Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"

Жаррак пригадав почуте від матері: Алессант Архес задумав розпоряджатися гілкою суворіше й позбавити її частину лірських алхіміків. Чаротворцеві все ж не вірилося, що правителеві, хай і жорсткому, може спасти на думку щось таке руйнівне й принизливе. Хоч юнак вважав, що нижчі і вищі таки схожі між собою й повинні мати гідне життя, однак зрівняння не мало би йти шляхом, котрий принесе більше смертей і розбрату.

— То що ж ми зробимо з цим знанням далі? — спитала врешті Канре, звикла думати про практичний бік будь-якої справи.

— Перш за все дочекаємося, поки Ґрехам проведе своє дослідження. Якщо цей порошок справді здатний робити вищих уразливими до синьки, то франський король дізнається про це. А навіть якщо твій здогад помилковий, ми однаково зможемо скористати з нової інформації. І листи Гвеннана…

— А ми, Жакку? Тобто такі, як я, нижчі? — тихо спитала Канре, перебиваючи потік його слів. — Нехай ти врятуєш свого короля. А він знову нашле пошесть. Аби коло не розривалося, не звучали зайві питання… Що робити з цим?

Чаротворець не мав відповіді — дівчина зрозуміла це, мигцем зиркнувши в його лице.

— Канре, ще невідомо, чим цей порошок є насправді…

— То уяви, що все так. Що наш здогад — правда.

— Тоді я спершу повідомлю про це короля, — відкарбував Жаррак. — Не можна дозволити лірцям пробити нашу оборону. Не можна підірвати силу чаротворчої гвардії. Це — понад усе. Мені шкода, що пошесть сходить на нижчих, мені щиро шкода, Канре, ти знаєш це, але…

— Пошесть не сходить, Жарраку Престе. Ти сам розповів мені. Пошесть насилає твій король.

— Або король Ліру. Або Суланни. Або Вінну. Перелічувати далі?

— Ні. Ти й так говориш як справжній королівський чаротворець, — відповіла дівчина, проте юнак уперше вловив у цих словах не приязнь, а осуд.

— Не суди мене, Канре, — застережно відказав він. — Протидіяти великій загрозі дійсно повинні чаротворці та правління. Я не знаю, чому небеса дали нам дотик до чару. Він просто є. І є порядок речей. Поки що — ось такий. Я розумію, що ти хочеш сказати, але не маю зараз відповідей чи втішних слів.

— Що ж, ти сам дав мені це право: говорити до тебе, великий чаротворцю. Хочеш його назад? Можеш мені наказати.

— Припини оце. Або скажи, що ти не згодна. Скажи, дивлячись мені у вічі, що я не повинен стати на захист Франу. Що маю дати лірцям застосувати нову зброю. Що мушу змовчати і збоку дивитися на всі підступи. Скажи мені, що чаротворці не кладуть свої плоть та кров на збереження миру. Зможеш?

Канре витримала його скрижанілий погляд та відповіла:

— Не зможу, Жарраку Престе. Але ти дав мені зазирнути на інший бік. Торкнутися вашого, вищого світу та його таємниць. І те, що для вас знайоме та звичне, викликає у мені часом такий спротив, що… — Вона потамувала прокляття і видихнула, позбуваючись іскор наглої злості: — Думаєш, я зможу жити спокійно з цим знанням і забуду, що відбувається по той бік? Що ви чините з нами — думаєш, забуду, бо мене гарно вбрали й посадовили поруч із тобою?

Лице чаротворця перемінилося.

— То я огидний тобі, Канре? — спитав він стиха. — І все це огидне?

— Ні.

— Я був на півдні. Я вбивав. Високорідних. Нижчих. Усіх. І бачив, як убивали лірці. Чи зможеш ти зрозуміти, що перемога в цьому протистоянні — те, що зараз важить найбільше?

Дівчина глибоко вдихнула.

— Розумію. Просто ти не був там, коли Жюссі… І коли маестра. Поки ти захищав наш кордон, я бачила пошесть у столиці. Я розумію тебе. Але зрозумій і ти…

Вони мовчали пів хвилини. Канре підраховувала завитки шнурів на новій жилетці маестра. Золотаві по кармінному — яскраво й претензійно; мабуть, кольори обирала маестра Генріена.

Юнак озвався першим.

— Давай умовимося вирішувати проблеми поступово. Спершу слід відкрити склад зілля. Синька — надто сильний суперник, щоб недооцінювати його.

— І де це виготовили? — проскрипів маестр Айнфрад Ґрехам, ігноруючи ввічливе вітання та іншу мішуру, котрою вищі обвішувалися, як стрічками в ночі балів.

За цю прямолінійність Жаррак любив алхіміка. Як і за вміння бачити найскладнішу суміш наскрізь — так, мовби вона розкладена перед ним на інгредієнти з інструкцією до приготування. Попри рідкісний талант, який міг би гарантувати йому неабиякий статус, Ґрехам давно покинув службу на короля і тримався на віддалі від верхівки Вінну, бо куди більше любив експерименти і свої суміші, ніж блиск Дому правління.

От і зараз алхімік зустрів гостя у своєму робочому кабінеті, роздивляючись крізь лупу темно-брунатні розсипи в керамічній баночці-наперстку. Крізь затягнуті штори жоден промінь не міг просочитися до кімнати: деякі порошки сонця не любили, а в кабінеті алхіміка під стінами стояло безліч шаф і тумб, заставлених банками й колбами з темного скла. На робочому столі маестра Ґрехама горіли свічники, рясно вкриті топленим воском, — видно, він працював ще від самого ранку.

— Воно з Лалаки, — відповів Жаррак, вмощуючись у глибокому кріслі навпроти столу. — Але інгредієнти можуть і лірськими бути, достеменно не знаю.

— Лірські інгредієнти для франського порошку? — Алхімік хмикнув, роздивляючись закритий уже наперсток. — Знову неспокій у прикордонні дається чути?

— Не те слово. — Жаррак знічев’я взяв зі столу дрібну баночку і придивився до бирки на ній. — У вас є цанія? — Він звів брови. — Жуанська?

— О так, розкішна смерть. — Маестр вихопив зілля, підніс його близько до очей і теж роздивився бирку. — Одна з причин, чому я