Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Її величність кішка 📚 - Українською

Читати книгу - "Її величність кішка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її величність кішка" автора Бернард Вербер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83
Перейти на сторінку:
втриматися не зуміли. Днями мені наснився сон, — веде сіамець далі. — Людству загрожує вимирання, людей тримають у зоопарках. Народження кожного малюка висвітлюють ЗМІ — як з останніми пандами.

Я й гадки не маю, що таке зоопарки чи панди, та й куди він хилить — не збагну.

— Довгенько люди спарюються… правда?

— Кількадесят хвилин… коли ми — декілька секунд.

— Але навіщо?

Тут Наталі кричить — так голосно — аж чути на верхівці щогли.

— От і все. У неї оргазм, — по-знавецькому пояснює сіамець.

— Це трохи розслабить її — вона заслужила. Останнім часом Наталі якась надто напружена. Це й не дивно — після всього пережитого…

— За дев’ять місяців може з’явитися людинча.

— Це надихає. Зроби мені діточок, Піфагоре. Здається, мій перший млинець — нанівець, та це можна виправити.

— Ти про Анджело? Не треба так.

— Він такий вискочень!

— Ми часто кохаємось, але ти ніколи не вагітніла, — скрушно зітхає Піфагор.

— Гадаю, мій організм знав: не пора… Розум контролює тіло, розумієш…

Я бовкнула це здуру, не подумавши, але, гадаю, так воно і є. Щоб завагітніти — треба усунути внутрішні перешкоди. Це один із моїх талантів, розвинутих одночасно з умінням контролювати мозок: я можу впливати на свою фертильність.

Ми рушаємо в нашу каюту. Дорогою минаємо інших пасажирів.

Свині балакають з собаками, розуміючи одне одного просто з інтонації. Бадінтер і Наполеон — нерозлучні друзі. Коти відпочивають. Потомлені люди куняють, дехто грає в карти чи шахи.

Вже в нашому кубельці я зазираю своїми великими зеленими очима в його сині.

— Як щодо одного… експерименту? — запитую я. — Хочеш покохатися, під’єднавши Третє Око?

— Прошу?

Я знаю — він перепитує, щоб вигадати трохи часу на роздуми. Випереджаючи його відповідь, питаю:

— Потрібен дріт. Ти маєш?

— Ні, а ти? Може, зберігся той, що від розмови з Тамерланом?

— Оце вже ні: тікаючи з човна, я думала найперше про свою шкуру та РЕВАЗ, а не про сувенірчики на згадку.

Ми беремося шукати кабель по каютах. В одному з ящиків кокпіту нарешті знаходимо.

Ми повертаємось до нашої кабіни. Піфагорові вдається замкнути двері на засув — щоб нас не турбували. Я запинаю штори.

Ми знаємо — це суто людські звички.

Нарешті ми всідаємось на койку, одне навпроти одного.

— Боїшся? — запитую.

— Скільки я знаю, цього ще ніхто не робив, навіть люди, — обтрушується Піфагор.

— Це ще один доказ нашої вищості. Подвійне з’єднання — це terra incognita духу.

Я вичитала цей вислів в Інтернеті. Знаю: багатий словниковий запас вражає, тож, маю надію, Піфагорові сумніви остаточно розвіялись.

— Ти певна, що ми не наробимо біди?

— Не спробуємо — не дізнаємося.

Він двома лапами знімає кулю, що править йому за приймач і передавач для спілкування з людьми, тоді під’єднує USB-кабель до свого Третього Ока. Я роблю те саме — й мене тут-таки пересмикує. Знаю — це від електричної активності мозку.

— Ти готовий? — дещо збентежено запитую я.

Сіамець ледь помітно здригається.

— Ні, стривай… Якщо це буде… так би мовити… неприємно абощо… я не хотів би, щоб ти думала, нібито…

— Боїшся, що я прочитаю твої найбрудніші думки?

— Е… ні, авжеж ні... — мимрить Піфагор.

Отже, я влучила.

— То налаштуй себе на хороше, гаразд?

Я стаю в позу, щоб прийняти його тіло, тоді душу. Ми зливаємося. У мені здіймається хвиля насолоди, і я заплющую очі.

Спершу — нічого, що б різнилося від звичайних любовних утіх.

Але раптом відбувається щось нове, і годі його описати.

Я вибухаю небувалою насолодою: мені вдвічі, втричі, вдесятеро приємніше, ніж зазвичай. Перед очима мигтять кольорові цятки: утворюючи дивні лінії, вони вибухають у моїй голові феєрверками. Здається, я бачу вогні, у яких згоряє мій мозок: жовті, червоні, помаранчеві, чорні.

Аж тут переді мною постає видіння.

Моя мати. Вона народжує. Шість кошенят, серед них — я. Дивно — я знаю, що це я, дарма що вигляд маю геть інакший. Моя шерсть — сіра, не чорно-біла. Навіть очі — сапфірово-блакитні, хоча тепер їхній колір ближчий до смарагдово-зеленого.

Я була сірим кошеням із блакитними очима!

Я змінилася.

Далі я бачу, як смокчу мамине молоко, бавлюся з братами й сестрами. Б’ю їх лапами, щоб доступитися до найкращої цицьки.

Ще змалечку я була груба егоїстка.

Далі я, вже трохи старша, несу трофей — першу вбиту мишку. Я бачу себе наче збоку. Пихата кішка, яка знає, що буде королевою. Не минає й кількох тижнів — а у мене вже манери лідерки.

Тоді картинки мигтять швидше: я з моєї служницею Наталі в її квартирі, народжую; битва на Лебединому озері, наше облаштування на острові Сіте, моя імпровізація на органі собору Паризької Богоматері, політ на повітряній кулі, перший вибух сміху — коли побачила хвіст сфінкса, перше плавання у річці — попри страх води, Третє Око, світлина Землі з космосу, суд свиней над людством, корида, знайомство з мистецтвом у Дуврі, кривава бійня на замерзлій річці і, нарешті — єднання з Піфагором — душею й тілом.

Усе це — я.

Я відчуваю, що й перед Піфагором пролітає його життя. Маючи змогу прочитати його думки, підглядаю: народження, юність, ми разом — так, як сприймав це він, іноді геть відмінно від мене.

Усе це — він.

Дві лінії життя, аж до цієї миті — коли наші долі єднаються.

Мої вогні сплітаються з його — зеленими, синіми, сірими, чорними, білими — в одне перлово-бузкове полум’я.

Я відчуваю, як тепло, піднявшись спиною з кінчика мого хвоста, вибухає — спершу в матці, тоді — в мозку.

Моє серце — наче світло, що мерехтить дедалі швидше. Наші два серця — б’ються в унісон. Наше світло розгоряється.

Я бачу те, що й він; він бачить те, що я. Я відчуваю його — і знаю, що він відчуває мене.

І я стаю ним, а він — мною.

Разом ми — одна більша істота, що перевершує нас поодинці. Вона має чотири ока, чотири вуха, вісім лап, два носи, два роти, два мозки, два серця, два статевих органи.

Мене охоплює невимовна й незрівнянна насолода — фізична втіха поєднана з духовною.

Я хочу, щоб ця мить тривала вічно.

У моєму запаленому мозку гарячково нуртують думки.

Я обмежена лише своїми уявленнями про себе.

Проте я — не лише така, якою себе уявляю.

Я думаю, що я — Бастет, але я можу бути кимось більшим. Я можу бути Бастет плюс Піфагор.

Я можу бути всіма котами. Я можу бути всіма тваринами.

1 ... 82 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її величність кішка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її величність кішка"