Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

564
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 157
Перейти на сторінку:
А чому він так смердить?

І тільки зараз Альтсін здогадався, що вони говорять про нього.

— Довга історія. Але він діяв задля блага князівства.

— Як і всі ми.

Певний час вони пили мовчки. Цетрон, його заступник та жрець — вино, а Альтсін — воду. І це починало йому набридати.

— Ти йому сказав?

Альтсін зрозумів, що вони переходять до суті, тож пововтузився на стільці, готуючись до несподіванки.

— Ні. Чекав цього від вашої превелебності.

Деаґрон посміхнувся самими губами. Доволі симпатично. Глянув злодієві просто в очі.

— Сину, — схоже, сьогодні не лише Цетрон набув бажання батьківства. — Цієї ночі було вкрадено Денґотааґ — Меч Реаґвира.

Сказав це таким тоном, наче йшлося про діжку оселедців. Проте новина була тієї ваги, якби він сказав: «Сьогодні вночі вкрали маяк», «Я вирішив заснувати в храмі найбільший лупанарій по цей бік океану», або «Міська варта вже не бере хабарів».

Катастрофа.

Меч — а, скоріше, дві третини меча, бо згідно з легендою, той зламався, коли його увіткнули в пащу міфічного чудовиська — був найважливішою реліквією в князівстві зі столицею в Понкее-Лаа. Альтсін вважав спірним, що той належав самому Реаґвиру, бо він чув принаймні про три інших міста, які, начебто, володіли справжнім Мечем Бога. Але найважливішим було те, що меч з храму в Понкее-Лаа був схожим на оригінал, починаючи з розмірів — надто монструозних, аби ним могла володіти людина — і закінчуючи назвою, яка, згідно з переказами, могла означати «Пожирач Мороку». Меч із таким іменем мав належати богу, і жоден звичайний фехтувальник не став би так називати свій клинок.

Але це не мало значення, бо хто б його не вкрав — виявився б самовпевненим дурнем. Жерці ніколи цього не подарують, а в храмі достатньо золота, впливів і Сили, аби дістати злодія навіть з-під землі.

Він із зусиллям відвів погляд від обличчя жерця. Повільно, надто повільно, випорожнив свій кубок. Глитнув слину. Зітхнув. У нього закінчилися ідеї, як іще потягнути цю хвилину.

— Тож ви задля цього притягнули мене з набережної? Відразу кажу — це не я.

— Ми про це знаємо. Ми перевірили. Не можна торкнутися Меча, щоб не носити на собі його відбиток хоча б кілька днів, — жрець вимовив слово «меч» так, що одразу ставало зрозумілим, про який меч ідеться. — Але твій патрон запевнив мене, що ти єдина людина в місті, яка могла б це зробити. Зокрема з огляду на твою віру.

«Дякую, тобі, товстий ти сучий сину», — подумав злодій, але вголос запитав:

— Віри?

— Ти ж матріархіст, еге ж?

— Ну-у… — Власне, він ніколи раніше так про себе не думав. — Ну так.

— Можеш процитувати ваше кредо?

Най йому, а це тут до чого?

— «Вірую в Баелта’Матран, Праматір, з лона якої народилися боги, які, поєднані спільним баченням, створили світ і всі речі в ньому, над ним та під ним. А наприкінці створили розумних, до яких відносяться…» — ну і так далі, — раптом він відчув себе по-дурнуватому, не в силах згадати продовження.

— Власне. Тепер ти розумієш?

— Не зовсім.

— О, Володарю… — Деарґон звів очі вгору. — Цетроне, що цей хлопець робив у дитинстві?

— Не знаю, — відповів правду шеф злодіїв. — Я познайомився з ним лише сім років тому, а тоді йому було десь десять чи одинадцять років — точно він і сам не міг сказати. Приплив сюди на одній з барок, що ходять вгору річкою, та опинився на вулиці. Хотів мене обікрасти, але це йому не вдалося. Я ж намагаюся зробити з нього людину — з таким самим результатом. Почасти він працює незалежно від мене, але поважає правила гільдії. Останні кілька років навчався різному, але в теології ніколи не досягав успіхів.

— Це помітно. Тож, що ти знаєш про Володаря Битв — про Реаґвира?

— Це син Великої Матері. Підчас Війн Богів він бився з легіонами Анега Проклятого. Вбив Ґошта Небажаного — Прабатька Звіра.

— Чудово. Це правда і та одна з небагатьох думок, на якій ми сходимося разом із жерцями Володарки. Подальша різниця інтерпретацій вже значніша. А передусім фактом є те, що Реаґвир був одним із П’яти Первородних — богів, які першими прийшли у світ. Фактом також є те, що побачивши перших розумних, які поневірялися в темряві нового світу, він відчув любов і нахилився над ними, аби обійняти їх ласкою свого милосердя, — жрець, здається, мимоволі почав цитувати релігійні формулювання. — Не підлягає сумнівам і те, що зі всіх рас він особливо полюбив прадавніх людей, і першим виступив проти Небажаних, коли ті підступно намагалися знищити цих останніх, плюгавлячи їхні душі та перетворюючи у відразливих потвор.

Деякий час жрець вдивлявся просто йому в очі, а Альтсін зловив себе на тому, що мимоволі намагається знайти в собі релігійний запал. Деарґон виявився людиною із чималою харизмою.

— Це князівство вшановувало Реаґвира сотні років. Мабуть, з тієї причини, що саме поблизу від нас він і провів свій бій із Ґоштом.

Говорячи «поблизу від нас», Деарґон, напевне, мав на увазі чималий шматок узбережжя, бо кожне місто й село в радіусі сотні миль від Понкее-Лаа розповідало про кістки потвори, що були закопані в ньому.

— Але триста років тому до нас прийшла Меекханська Імперія зі своїм величним культом Великої Матері. І хоча я й сам десь глибоко в душі віддаю їй належну шану, я не можу дозволити, аби перекручені амбіції деяких жерців, які по-своєму тлумачать святі книги, відтягнули нас від шанування найбільшого з опікунів людськості. Я розумію меекханців. Врешті-решт, біля витоків своєї Імперії вони вели криваву війну з жерцями Володаря Битв, які позабули про правдиве покликання й намагалися створити власну державу. Але зрештою, прийдуть часи, коли Реаґвир займе належне йому місце на троні, який стоїть так само високо, як і трон Великої Матері. Як і належить найславетнішому з Первородних.

Раптом жрець широко усміхнувся.

— Уф-ф, щось я розбалакався. Ти ж вже зрозумів, до чого я веду?

Альтсін обережно кивнув.

— Ваша превелебносте, ви вважаєте, що це жерці Великої Матері стоять за крадіжкою?

Погляд карих очей став смертельно поважним.

— Сину, аби я колись оголосив таку підозру — то протягом години місто охопило б полум’я. Правда в тім, що це відбувається через Меч. Протягом останніх двадцяти років число вірних, які ходять до Храму Реаґвира, збільшилося в шість разів, — він зітхнув. — Повертаючись до твого запитання: я знаю більшість матріархських ієрархів у князівстві й не вважаю, що вони мають із цим щось спільне.

— Тож чому ви підозрювали мене? —

1 ... 80 81 82 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"