Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Відродження-1, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відродження-1" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 96
Перейти на сторінку:

— Викинути…— киваючи, мов бовдур, повторив Возген. — Пиво та морозиво… Так, звичайно. Зараз… — і зник за портьєрою.

Відчуваючи спиною погляди хлопців у камуфляжі, я теж почувався трохи напружено. Але активований генератор силового поля дозволяв зберігати холоднокровність. На бандитів Сидора вони не були схожі, явно відчувалася армійська виправка, а воякам я точно ніде дорогу не переходив.

Ох-х… Цікаво, я колись навчуся користуватися бонусами системи відразу, без довгих і болісних роздумів?

Повернувся спиною до прилавка, ще й сперся недбало з виглядом відвідувача ліниво очікуючого замовлення, і примружився. А потім відкрив рот.

«Сергій Хуткий». Боєць. Фракція «Опір» — безтурботно повідомляв напис над головою найближчого до мене хлопця. Від подиву на імена та рівні решти я уваги не звернув. Вистачало й того, що всі вони з Опору. Того самого, який Хантери остаточно знищили років десять тому.

— Тримайте… Ваше пиво та морозиво.

Голос Возгена вивів мене із заціпеніння, я розвернувся і… впав у остаточний ступор.

«Возген Нарзакян. Координатор територіальної ланки. Фракція «Опір»

Трясця! Однією рукою простягнув паперовий ріжок Сашці, другою — узяв пляшку. Потім сколупнув з неї об прилавок пробку і жадібно припав до шийки. Цю інформацію треба було бодай усвідомити.

Схоже, щось подібне відчував і Возґен. Він по черзі дивився на мене і на Сашку, відкривав рота, хмикав і, зрештою, прорік:

— Вас же карателі Хантерів вбили...

У відповідь я лише плечима знизав.

— Інформація не відповідає дійсності. Чи ти думаєш, ми привиди?

— Але… Ні, сам я там не був, але вибух флаєра, на якому ви летіли, бачили люди, яким я довіряю.

— А що ми за кілька хвилин до вибуху висадилися, твої спостерігачі не помітили?

Возген кинув погляд мені за спину, мабуть, подивився на когось із хлопців у камуфляжі. Потім кивнув.

— Так, цей момент ми упустили. А чому висадились? За вами ж карателі гналися?

— Важко пояснити. Відчув щось і вирішив довіритись інтуїції, — потягнувся я за другою пляшкою.

— Пощастило, значить...

— Виходить, так.

— А ось іншим, ні… — потемнів обличчям Возген.

— Ти про що?

— Після вибуху флаєра до тих карателів, що вже були тут, прибуло підкріплення. Ще дві зірки. І вони, разом із поліцаями Сидора, оточили весь наш район, прочесали дрібним гребінцем і всіх, кого знайшли, незалежно від віку, навіть мам із немовлятами, загнали в Клітку. Усіх! Такого не було з часів активного спротиву. Що ти таке утнув, Леоне? Чому Хантери так озвіріли?

— Андроїда знищив… І ще два дрони… — неохоче відповів я, оскільки не планував відвертості.

— Карателя?! Ти?.. Ні, хлопці, ви це чули? — Возген недовірливо покрутив головою. — Хлопчику, та цього чортового андроїда, що ховається під силовим полем, взводу бійців із застосуванням РПГ та підтримкою важких кулеметів не завжди завалити вдавалося. А ти... один?.. І дрони?

— Я не хотів… так вийшло. Вони мене в куток затиснули.

— Ага, — знову хмикнув Возген. — Ай-ай, як недобре. Поганий хлопчик. Ти ще вибачся і скажи: «Я більше так не буду».

Бійці позаду дружно засміялися.

— Лео, Лео… я ж тебе лише попросив поламаний дрон назад у підвал віднести, — зітхнув господар харчевні, він же — територіальний координатор. — А ти що наробив? Ану, давай, розповідай докладніше.

— То я ж і говорю... Заліз у підвал, а там ще один дрон. Тільки вже справний. Я встиг сховатись, а він з крисюком зчепився.

— Крисюком?

— Король пацюків. Здоровенна потвора. Як ось цей прилавок.

— А такі бувають? — недовірливо перепитав хтось.

— Розповідаю, що бачив, — знизую плечима.

— Так, так, — махнув рукою Возген, мовляв, не відволікайся. — Ми досі не знаємо, чим Хантери опромінювали Землю, щоб знищити всю нашу електроніку... Тож можливі будь-які мутації. А що такі монстри нікому раніше не зустрічалися, так і під землю люди вже давненько не лазять. Продовжуй…

— Ну, вони зчепилися. Я спершу осторонь стояв, а як зрозумів, що пацюк програє, допоміг йому трохи.

— І засвітився на камерах. Молодець… — несхвально похитав головою Возген. — І якщо раніше Хантери ще сумнівалися в причині загибелі сержанта, не знаючи: винні в цьому люди чи ні, то після того, як побачили тебе, сумніви зникли.

— Ні. Я не засвітився. Але загалом це нічого не змінило. Тому що загибель другого дрона в тому самому місці, де знайшлися останки сержанта, була більш ніж дивною. І Хантери прислали групу карателів. Я ледве встиг вибратися з підвалу, перш ніж туди вдерлися андроїди.

— Нічого не зрозумів… — Возген відкоркував і собі пляшку пива. — Якщо дрон тебе не засік, а з підвалу ти пішов до прибуття карателів, навіщо тобі було вбивати андроїда… Зауваж, я поки що навіть не питаю «як»? А навіщо?

1 ... 81 82 83 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-1, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відродження-1, Кулик Степан"