Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

він принести в жертву і свій каптан, сорочку чи панчохи, бо ж, з одного боку, йому і так уже бракувало вдягачки, аби викинути ще щось, а з другого боку, йому бракувало мужності завдати служниці ще більшого клопоту додатковим пранням. «Мудрий чоловік довго в скруті не залишатиметься», — повторив Ебенезер сам собі, і наступне, на що він спрямував свій погляд, було хвостом гнідого мерина, що стояв у хліві позад нього, але він відмовився від цієї затії на тій підставі, що висота, на якій хвіст перебував, і його розташування робили його водночас недоступним і небезпечним. «І чого ж це нас вчить? — розмірковував він, підібгавши губи. — Хіба ж не того, що в одної людини тямка і справді вбога? Дурні й дикі тварини живуть, завдячуючи розуму матері, і вчаться на досвіді; розсудлива людина вчиться, обертаючи собі на пожиток розум і життя інших. Достоту, хіба ж дарма я провів два роки у Кембриджі й три рази по два разом з Генрі у флігелі в домі мого батька? Якщо вроджена мудрість мене не може врятувати, то нехай тоді мене врятує освіта!»

Відтак він удався по допомогу до своєї освіти, розпочавши з того, що йому запам'яталося з історії. «Для чого люди підносять цінність записів минувшини, — спитав він себе, — як не для того, щоб отримати з них уроки для сьогодення?» І хоча він був обізнаний з Геродотом, Тацитом, Полібієм, Светонієм, Салюстієм та іншими літописцями — старожитніми й сучасними, — він не міг пригадати в них жодного подібного випадку, який би став йому в пригоді в його теперішній притузі, тож, не знайшовши ніякої поради, він був змушений відмовитися від цієї спроби. «Це очевидно, — дійшов він висновку, — що Історія вчить не людину, а все людство; муза цього предмета має за свого учня державу або її очільників. Ба більше, — міркував він далі, трохи мерзлякувато щулячись від бризу, що повівав з гавані, — очі Кліо подібні до зміїних очей, які бачать лиш те, що рухається: вона відзначає зліт і падіння націй, але на речі, що залишаються непорушними — вічні істини та позачасові питання, — вона ледве звертає увагу, з обави вдертися, мов браконьєр, у царину Філософії».

Отож він далі подумки зібрав докупи все, що коли-небудь взнав від Арістотеля, Епікура, Зенона, Августина, Томи Аквінського та інших авторів, не забувши при цьому своїх професорів-платоніків і їхнього колишнього приятеля Декарта; і хоча вони виявляли безмежний інтерес до того, чи було його скрутне становище справжнім чи уявним, чи заслуговувало воно на те, щоб розглядатися sub specie aetemitatis[45], і чи були його наступні вчинки, з огляду на це становище, визначеними наперед, чи його доля лежала цілком у його руках, утім жоден із них не запропонував конкретної поради. «Чи ж могло бути так, що вони срали одними силогізмами без смороду і плям? — здивувався він. — Чи, може, страху ніколи не вдається перетнути межу їхнього Розуму, зганьбивши їхні плюндри?» Правда полягала в тому, вирішив він, марно визираючи Генрі на іншому боці двору, що філософія має справу лише з твердженнями загального характеру, категоріями й абстракціями, на кшталт сутнісної протяжності в Мора, і говорить про особисті проблеми лише тоді, коли вони як приклад пояснюють проблеми загального характеру; у будь-якому разі з того, що він пам'ятав, вона не давала жодної відповіді на питання практичного характеру, себто як його вчинити, потрапивши в таке просте і незугарне становище, у яке потрапив він.

Він навіть не звертався до фізики, астрономії та інших галузей натурфілософії з тієї ж самої причини; не терзав він свою пам'ять і зверненням до пластичного мистецтва, бо ж напевно знав, що ні Фідій, ні Мікеланджело нізащо не зважилися б увіковічити подібне становище, хай би якими привабливими й були для них людські страждання. Ні, вирішив він нарешті, саме до літератури він мусить звернутися в пошуках порятунку, і йому годилося б зробити це раніше, адже тільки література — одна з усіх мистецтв і наук вмістила в себе весь досвід людини та її поведінку: від колиски до могили й далі в позасвітті, від імператора до дешевої хвойди, від охоплених полум'ям міст до зіпсованого повітря — та ввібрала будь-якого ґатунку проблеми, що постають перед людиною: в одній лише літературі можна знайти однаково ретельно складений перелік предків Ноя, кораблів ахейців…

— І підтирки Ґарґантюа! — вигукнув він уголос. — Як же так сталося, що я не згадав про них одразу?

Він з радістю відтворив у пам'яті той розділ у Рабле, у якому малий Ґарґантюа доклав, так би мовити, руку до різного роду тампонів і витирачок — звісно, що не з розпуки, а лише в дусі чистого емпіризму, щоб раз і назавжди знайти найвишуканішу з них — і віддає нарешті пальму першості шиї живого пухнастого гусенятка; і хоча курей і цесарок на подвір'ї довкола стайні було вдосталь, але жодної гуски Ебенезеру виявити так і не вдалося. «Та воно й не годилося б, — вирішив він по якійсь хвилі, дещо занепавши духом, — хіба що тільки в гумористичній або сатиричній книзі, скористатися так жорстоко з дурної птиці, яка мусить згинути, аби потрафити нашій утрібці. Добрий Рабле, напевно ж, пожартував». Схожим чином, хоча й починаючи поволі ціпеніти, він став міркувати, які ще паралелі до своїх обставин може пригадати з тієї літератури, що йому доводилося коли-небудь читати, і всі їх по черзі відхилив як недоречні або непридатні для застосування. З літератури, з важким серцем виснував він, йому також мало пожитку, бо хоч вона і пропонує певну мудрість у житейських справах і вивільняє людину від її єдиної смертельної долі, але не пропонує, хіба що тільки випадково, розв'язання практичних проблем. І що ж, окрім літератури, ще залишається?

Він пригадав, як Джон Макевой ставив йому на карб цілковите невідання того, як влаштовано справжній світ, рівно як і те, що він зовсім не знає людей, які живуть у ньому. Що ж, спитав він себе, насправді зробили б інші на його місці, ті, хто таки знали, як влаштовано справжній великий світ? Однак з усіх людей, наділених таким знанням, йому були добре відомі лише двоє — Берлінґейм і Макевой, — але не можна було б і помислити, щоб котрийсь із них опинився на його місці. Але знання того, як влаштовано світ, як було йому цілком зрозуміло, сягає значно далі, ніж особисті знайомства: як дають