Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Вибір очевидний. Серце Ебена вже припинило битися. Лише трохи крові стікає, коли лезо розрізає шкіру і починає відокремлювати свою здобич.

27

— Це дуже серйозне обвинувачення, — сказав доктор Гренвілл. — Перш ніж ви висунете його, джентльмени, я раджу вам добре обдумати можливі наслідки.

— Ми з Норрісом обидва бачили, як він виходив з тієї будівлі на вулиці Ейкорн минулої ночі, — сказав Венделл. — Це точно був доктор С’ювол. У тому будинку були й інші, кого ми впізнали.

— І що з того? Зібрання джентльменів важко назвати надзвичайним явищем, — Гренвілл показав на кімнату, де вони сиділи. — Ми троє зараз влаштували зустріч у моїй вітальні. Чи може це розцінюватися як підозріле зібрання?

— З огляду на те, що це за люди, — сказав Норріс. — Одним із них був містер Ґарет Вілсон, який нещодавно повернувся з Лондона. Украй таємнича особистість з ліченими знайомими у місті.

— Ви втрутились у справи містера Вілсона лише через те, що вам розповіла якась дурна дівчина? Дівчина, якої я навіть досі не бачив.

— Роза Конноллі на нас обох справила враження надійного свідка, — сказав Венделл.

— Я не можу бути переконаним у надійності дівчини, яку ніколи не бачив. Також не можу вам дозволити обмовляти такого шанованого чоловіка, як доктор С’ювол. Боже милосердний, я його добре знаю!

Венделл тихо спитав:

— Чи це так, сер?

Гренвілл підвівся зі стільця і, схвильований, підійшов до вогнища. Там він стояв спиною до них і дивився на полум’я. Надворі, на вулиці Бікон, панував тихий пізній вечір. Єдиними звуками був тріскіт полум’я та кроки прислуги. Такі кроки почулися і зараз, вони наблизились до вітальні, й пролунав тихий стук у двері. З’явилася покоївка з тацею пирогів.

— Вибачте, що перериваю, сер, — сказала вона, — але місіс Лекевей попросила мене принести це для юних джентльменів.

Гренвілл навіть не відірвав погляду від вогню, лише різко сказав:

— Залиш тут. І зачини за собою двері.

Дівчина поставила тацю на край столу і швидко вийшла.

Лише коли її кроки розчинились у коридорі, доктор Гренвілл нарешті сказав:

— Доктор С’ювол урятував життя мого племінника. Я у боргу перед ним за щастя моєї сестри і я відмовляюся вірити у те, що він якось пов’язаний з тими вбивствами, — він повернувся до Норріса. — Ви краще, ніж будь-хто інший, знаєте, що означає бути жертвою балачок. Якщо вірити чуткам, які про вас ходять, ви маєте роги й копита. Гадаєте, мені легко бути вашим захисником? Зберепи ваше місце у нашому коледжі? Але я робив це тому, що відмовився вірити злісним пліткам. А зараз я вам кажу, що мені потрібно набагато більше для підозри.

— Сер, — сказав Венделл, — ви ще не чули імен інших чоловіків, які були присутні на тих зборах.

Гренвілл повернувся до нього.

— То ви і за ними стежили?

— Ми просто зауважили, хто приходив і йшов з вулиці Ейкорн. Там був ще один джентльмен, який здався мені знайомим. Я пішов за ним до площі Пост Офіс, дванадцять.

— І?

— Це був містер Вільям Ллойд Гаррісон. Я впізнав його тому, що чув його виступ у церкві на Парковій вулиці минулого літа.

— Містер Гаррісон, аболіціоніст? Ви вважаєте, що це злочин — бути прибічником звільнення рабів?

— Зовсім ні. Я вважаю цю позицію напрочуд шляхетною.

Гренвілл подивився на Норріса:

— Ви теж?

— Я повністю підтримую аболіціоністів, — сказав Норріс. — Але про містера Гаррісона кажуть тривожні речі. Один власник крамниці сказав нам...

— Власник крамниці? Тепер це вважається надійним джерелом?

— Він розповів нам, що містера Гаррісона часто бачать на вулицях пізніми вечорами, коли він таємно скрадається Бікон Гілом.

— Я теж часто виходжу на вулицю пізніми вечорами, коли йду до моїх пацієнтів. Хтось теж може сказати, що я скрадаюсь.

— Але містер Гаррісон — не лікар. Навіщо йому так пізно виходити на вулицю? Здається, вулиця Ейкорн постійно вабить відвідувачів з інших частин міста. Є повідомлення про моторошні співи, які чутно вночі, а минулого місяця було знайдено плями крові на бруківці. Усі ці речі неабияк стривожили мешканців навколишніх вулиць, але, коли вони звернулись до Нічної варти, констебль Лайонз утримався від проведення розслідування. Ще більш дивним є те, що він наказав варті уникати вулиці Ейкорн.

— Хто вам це розповів?

— Власник крамниці.

— Обміркуйте, кого ви слухаєте, містере Маршалл.

— Ми б поставилися до цього більш скептично, — промовив Венделл, — якби не ще одна знайома особа, яка виходила з того будинку. Це був констебль Лайонз, власною персоною.

Спочатку доктор Гренвілл мовчав, приголомшений почутим. Він пильно дивився на молодих людей, не вірячи своїм вухам.

— Що б не відбувалося у тому будинку, воно має захист на вищих рівнях, — сказав Норріс.

Гренвілл раптом засміявся.

— Ви усвідомлюєте, містере Маршалл, що винятково завдяки констеблю Лайонзу вас ще не взято під варту? Його тупий колега містер Претт був готовий заарештувати вас, але втрутився Лайонз. Навіть незважаючи на всі ті розмови та чутки про вас, Лайонз залишається вашим союзником.

— Ви знаєте це напевне?

— Він сам мені сказав. На нього тиснуть з усіх боків: суспільство, преса — усі вимагають арешту, арешту будь-кого. Він дуже добре знає, що містер Претт прагне досягнути свого, але Лайонз не хоче робити все нашвидкуруч, без достатніх доказів.

— Я й гадки не мав, сер, — тихо сказав Норріс.

— Якщо хочете залишитись на волі, не раджу налаштовувати проти себе власних захисників.

— Але, докторе Гренвілл, — промовив Венделл, — так багато питань залишаються