Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Що це? — спитав Гренвілл.

— Ці символи висічені на гранітному одвірку над дверима, — пояснив Норріс. Він дав аркуш Гренвіллу. — Я повернувся туди сьогодні вранці, щоб роздивитись при денному світлі. Ви можете побачити двох пеліканів, що повернуті один до одного. А між ними — хрест.

— Ви можете побачити багато хрестів на будинках у цьому місті.

— Це не звичайний хрест, — зауважив Венделл, — цей має троянду в центрі. Це не символ католиків. Це символ розенкрейцерів.

Гренвілл різко зіжмакав аркуш.

— Абсурд! Ви полюєте за примарами.

— Розенкрейцери реальні! Але це товариство таке таємне, що ніхто не знає імен його членів. Є повідомлення, що тут і у Вашингтоні зростає їх уплив. І що вони займаються жертвоприношенням. Серед їхніх жертв є діти, чия невинна кров проливається на таємних ритуалах. Ця дитина, яку захищає Роза Конноллі, здається, опинилась у центрі цієї таємничої історії. Ми припускали, що дитину розшукувала людина, яка є її батьком. Тепер ми стали свідками таємних зборів на вулиці Ейкорн. Ми чули повідомлення про кров на бруківці. І здогадуємося, що тут може бути прихований геть інший мотив.

— Жертвоприношення дитини? — Гренвілл кинув малюнок у вогонь. — Це слабкий аргумент, містере Маршалл. Коли я зустрінусь з опікунами коледжу після Різдва, мені знадобиться щось вагоміше, щоб вас захистити. Як я зможу зберегти вас у списку студентів, якщо буду спиратися на химерну теорію про групу змовників, що її вигадала дівчина, яку я ніколи не бачив? Дівчина, яка відмовляється зустрітися зі мною.

— Вона довіряє небагатьом людям, сер. А тим паче тепер, коли ми помітили констебля Лайонза на вулиці Ейкорн.

— Де вона? Хто її прихистив?

Норріс вагався, занепокоєний викриттям того скандального факту, що він — самотній чоловік — дозволяє дівчині спати за кілька кроків від свого власного ліжка.

Він був вдячний, коли Венделл обережно вставив:

— Ми домовилися про кімнату в пансіоні для неї, сер. Запевняю вас, вона у безпечному місці.

— А немовля? Якщо цій дитині загрожує така небезпека, чи можете ви гарантувати їй захист?

Норріс і Венделл подивились один на одного. Добробут Меггі наразі непокоїв їх обох.

— Вона також перебуває у надійному місці, сер, — сказав Венделл.

— Але в яких умовах?

— Мушу визнати, у далеких від ідеальних. Вона нагодована й доглянута, але у вкрай нечистому середовищі.

— То принесіть її сюди, джентльмени. Я б хотів поглянути на цю таємничу дитину, яку всі так наполегливо розшукують. Запевняю вас, вона буде в безпеці, і в моєму будинку дбають про здоров’я.

Знову Венделл із Норрісом обмінялися поглядами. Чи могли бути якісь сумніви у тому, що тут Меггі буде набагато краще, ніж у брудній халупі Гепзіби.

Але Норріс сказав:

— Роза ніколи не пробачить, якщо ми ухвалимо таке рішення без неї. Вона більше за все турбується про дитину. І лише вона мусить вирішувати.

— Ви надаєте забагато влади сімнадцятирічній дівчині.

— Можливо, їй лише сімнадцять. Але вона заслуговує на повагу, сер. На великий подив, вона не просто врятувалася, а ще й зуміла зберегти життя своєї племінниці.

— Ви віддасте життя дитини на розсуд цієї дівчини?

— Так, сер. Віддам.

— Тоді ваш власний розсуд — це питання, містере Маршалл. Простій дівчині не можна довірити таку велику відповідальність!

Стук у двері змусив їх усіх обернутися. Елайза Лекевей із занепокоєним виглядом увійшла до кімнати.

— Чи все добре, Альдусе?

— Так-так, — Гренвілл глибоко зітхнув, — ми просто ведемо запальну дискусію.

— Ми чули вас згори. Ось чому я спустилася. Чарльз уже прокинувся і з задоволенням би побачив своїх друзів, — вона поглянула на Венделла і Норріса. — Він хотів переконатися, що ви не підете, не привітавшись із ним.

— Ми могли про це лише мріяти, — сказав Венделл, — і дуже сподівалися, що він зможе прийняти відвідувачів.

— Він буде страшенно радий гостям.

— Ідіть, — Гренвілл різко вказав юнакам на вихід, — нашу розмову закінчено.

Елайза насупила брови через грубий жест свого брата, але утрималась від коментарів, коли вела Норріса і Венделла з вітальні нагору. Натомість вона говорила про Чарльза.

— Він хотів спуститися вниз, щоб побачити вас, — казала місіс Лекевей, — але я переконала його залишитись у ліжку.

Він ще не надто впевнено тримається на ногах, заслабкий для цього. Чарльз лише почав одужувати.

Вони піднялися нагору, і Норріс знову мигцем поглянув на портрети родини Гренвілл, які висіли у коридорі другого поверху. Галерея молодих і старих, чоловіків і жінок. Він упізнав серед них Чарльза, який позував у франтуватому костюмі, стоячи поруч із письмовим столом. Його лівий лікоть безтурботно сперся на штабель книжок, а зап’ясток звисав з їхніх шкіряних корінців. Зап’ясток, якого він більше не мав.

— Прийшли твої друзі, любий, — сказала Елайза.

Вони знайшли Чарльза блідим, але усміхненим. Його ліва рука була схована під простирадлом.

— Я чув тут ревіння мого дядечка з першого поверху, — сказав Чарльз, — здається, унизу була доволі жвава дискусія.

Венделл підтягнув стілець, щоб сісти поруч із ліжком.

— Якби ми знали, що ти прокинувся, ми б піднялися раніше.

Чарльз спробував сісти, але його матір заперечила:

— Ні, Чарльзе. Тобі потрібен відпочинок.

— Мамо, я відпочивав усі ці дні і вже втомився від цього. Рано чи пізно мені доведеться підвестися, — скривившись, він нахилився вперед, а Елайза швидко підклала подушки йому під спину.

— То як ти почуваєшся, Чарлі? — спитав Венделл. — Усе