Читати книгу - "Голодні ігри, Сьюзен Коллінз"

Катон досі лежав, але, здається, вже віддихався, і я знала, ще трохи — і він спробує зіштовхнути нас на землю в лапи смерті. Я поклала стрілу на тятиву — але одразу ж вистрілила в Трача. Хто ще міг стрибнути так високо? Зрозумівши, що мутантам не під силу доскочити до нас, я відчула незначне полегшення, але щойно обернулася обличчям до Катона, як тіло Піти сіпнулося вбік. Я була майже впевнена, що це мутанти знову вчепилися в нього, аж раптом Пітина кров заляпала мені обличчя.

Наді мною майже на краєчку Рогу стояв Катон, безжалісно стискаючи Пітине горло. Піта вчепився йому в руку, але де там, куди йому до Катона! Він тільки сіпався, ніби не міг вирішити, що важливіше — хапнути кілька ковтків повітря чи затиснути криваву рану, яку мутант полишив на його литці.

Я націлила одну з останніх двох стріл у голову Катона, знаючи, що стріляти по тілу безнадійно: воно повністю вкрите тісним бронежилетом тілесного кольору. Сучасна броня з Капітолія! Можливо, саме вона була тією останньою надією, по яку він приходив на бенкет? Захист від моїх стріл? Що ж, йому забули вислати шолом для голови.

Але Катон тільки посміхнувся.

— Пристрель мене — і він упаде разом зі мною.

І він мав рацію. Якщо я поцілю в нього і він потрапить у лапи мутантів, то Піта помре разом із ним. Мене загнали в глухий кут. Якщо я вб’ю Катона, Піта помре. Але якщо Катон уб’є Піту, то гарантовано отримає стрілу в око. Ми стояли непорушно, немов статуї, кожен із нас силкувався знайти вихід зі складної ситуації.

Мої м’язи напружилися — ледве не лускали, а зуби гучно скреготіли. Мутанти затихли; я чула тільки, як шалено пульсує кров у моєму здоровому вусі.

Пітині губи посиніли. Якщо я негайно не почну діяти, то він задихнеться — і все. Тоді Катон спробує використати його тіло як зброю проти мене. Раптом я втямила, що саме задумав Катон, тому що він припинив реготати, губи його застигли в переможній посмішці.

Зібравши всі сили, Піта відірвав руку від рани на литці й підніс угору пальці, перемащені кров’ю. Але не для того, щоб смикнути руку Катона геть від горла: Пітин вказівний палець відхилився від курсу й намалював чіткий хрест на зворотному боці Катонової долоні. Катон збагнув, що це означає, рівно на одну секунду пізніше, ніж я. Переможної посмішки ніби й не було. Але він запізнився: моя стріла вже поцілила йому в руку. Він зойкнув і рефлективно відпустив Піту. Піта гойднувся назад, і в якусь мить мені здалося, що вони обоє впадуть. Я кинулася вперед і встигла зловити Піту, а Катон, посковзнувшись у калюжі Пітиної крові, полетів на землю.

Вчувся звук удару, свист повітря, яке вилетіло з Катонових грудей, а тоді мутанти накинулися на нього. Ми з Пітою міцно притиснулися одне до одного, чекаючи на гарматний постріл, на завершення Ігор, на те, щоб нас звідси нарешті забрали. Але нічого не відбувалося. Ще не час. Тому що це кульмінація Голодних ігор і публіці потрібне справжнє шоу.

Я не дивилася вниз, але до мене долинало гучне гарчання, виття й зойки болю — і людські, і звірині. Катон спробував відбити атаку мутантів. Спочатку я не могла зрозуміти, як йому це вдається, а тоді згадала, що все його тіло від кісточок до шиї закуте в захисний панцир. Саме тоді я усвідомила, якою довгою може стати наступна ніч. Мабуть, Катон має ніж, або меч, або яку іншу зброю, заховану під одягом, тому що раз у раз зривалися передсмертні верески мутантів і час від часу чувся скрегіт металу об метал, коли лезо ножа черкало об золотий ріг. Битва не велася в одному місці, а поступово пересувалася навколо Рогу достатку, і я зрозуміла, що Катон намагається здійснити маневр, який може врятувати йому життя: наблизитися до хвоста Рогу й знову видертися нагору, до нас. Але зрештою, незважаючи на його міць і підготовку, Катона здолали.

Не знаю, скільки часу минуло — можливо, година чи дві, — відтоді як Катон упав на землю й мутанти почали вовтузити його, аж поки зрештою не затягнули всередину Рогу достатку. «Тут вони його прикінчать», — подумала я.

Але гарматного пострілу досі не було.

Настала ніч, пролунав гімн, а на небі не з’явилося жодної світлини. Катон іще живий. Свідченням цього були слабкі стогони, які долинали з-під металевого Рогу. Здійнявся крижаний вітер, і це нагадало мені, що Ігри не закінчилися і можуть тривати ще хтозна скільки. І ніхто не гарантує нам перемоги.

Я переключила увагу на Піту й побачила, що з його ноги цебенить кров. Усі наші речі залишилися біля озера, де ми їх кинули, утікаючи від мутантів. У мене немає ні бинтів, ні пов’язок, зовсім нічого, щоб зупинити кровотечу. Незважаючи на холодний вітер, я розстібнула куртку, зняла сорочку і якнайшвидше одягнула куртку назад. І навіть за такий короткий час промерзла до кісток, і зуби мої без упину цокотіли.

У блідому місячному сяйві Пітине обличчя здавалося білішим від снігу. Я змусила його прилягти, а тоді помацала рану. Тепла густа кров потекла по пальцях. Самої пов’язки тут недостатньо. Я бачила, як у таких випадках мама накладала джгут, спробую і собі зробити так. Я відірвала рукав від сорочки, двічі обмотала його навколо Пітиної ноги трохи вище коліна і зав’язала вузол. У мене не було палки, тож я дістала останню стрілу, застромила у вузол і туго закрутила. Це ризиковано — Піта може втратити ногу, та коли доводиться вибирати між життям і ногою, чи варто замислюватися? Я замотала рану рештою сорочки й прилягла біля Піти.

— Тільки не спи, — наказала я йому.

Я не була впевнена, чи це справді небезпечно з погляду медицини, просто боялася, що як він засне, то вже ніколи не прокинеться.

— Тобі холодно? — запитав він.

З цими словами він розстебнув куртку, я міцно притиснулася до нього, і він знову її защепив. Стало трохи тепліше, наші тіла зігрівали одне одного, але ніч тільки починалася. Температура дедалі знижувалася, і металевий Ріг достатку, такий гарячий удень, перетворювався на лід.

— У Катона ще є шанси, — прошепотіла я до Піти.

— Ти сама в це віриш? — запитав Піта, натягаючи на мене каптур. Його трусило дужче, ніж мене.

Наступні кілька годин були найгіршими в моєму житті.