Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

— Чекатимемо, — підвела підсумок Шерма, уважно вивчаючи тривимірну картосхему печер на демонстраторі сканера. — До речі, ми тепер саме над Великим коридором. Але він тут на глибині чотирьохсот метрів, — вона подивилася на темний східний обрій і наказала Махоніко:

— Нехай розвідник злітає на північ, подивиться, що там таке.

Не минуло й півгодини, як розвідник передав зображення північної ділянки плоскогір'я. Там, де сканер показував мінімальну відстань від печер до поверхні, на зображенні виднілися глибокі провали й тріщини.

— Це не каверна, там наскрізна діра! Наскрізна, Шей, я відповідаю! Стелю Лабіринту провалено! — Махоніко не приховував радощів. — Кіборґ розширить лаз за кілька хвилин.

— Тим, хто охороняє святиню, також відомо про це провалля, — почув Вольск голос Овіти.

— Вибирати не випадає, Ої, — Шерма глянула на котлован. Його вже заглибили настільки, що за насипом не видно було землерийного робота. — Ця діра — наш найближчий шанс потрапити у печери до світанку. Будемо просуватися на північ. Попереду підуть павуки, за ними морліфи. Далі — транспортники і люди. Ми з Хемом залишимося тут, поки кіборґ закопуватиме скеґера. Потім вас доженемо. Старшим на час передислокації призначаю капітана Некіча.

— Слухай команду! Шикуймося в колону, інтервал два метри, я замикатиму! — Некіч впіймав кинутий йому Шермою пульт керування бойовими кіборґами і вже на правах повноцінного командира розпорядився:

— Нікому не відходити вбік від колони і не відставати!

«Дежавю, — невесело подумав Вольск. — Усе повторюється. На Кідронії ми так само всім кодлом тупали до накопичувача».

21

Борт гіперкрейсера А35 «Алкантари»,

орбіта планети Кідронії (4КВ67:3),

система зірки Абелари.

26 октомбрія 416 року Ери Відновлення

— Навіщо нам ця Кідронія, Овшене? — імператриця Гірінна Модеста роздратовано перемкнула екран зовнішнього огляду, забравши з нього жовтуватий диск шахтарської планети. — Це ж крайня периферія. Звідси ми не зможемо ефективно координувати дії сил, вірних нашому Домові.

— Саме тут, мем, на базі Гардік, перебувають війська і підрозділи Флоту, які найменше симпатизують Тесленові, — пояснив Ґрідас. — За моїми даними, лише третина офіцерів присягнула самозваному реґентові.

— Але тут немає військових кораблів.

— Я вже пояснював вам, мем, що ми маємо комунікатор вашого покійного чоловіка з ключовими паролями безпілотників. Теслен і піфійки не знають, що ми не можемо його активувати. Поки що не можемо. Вони нас бояться, а на базі Гардік є спеціалісти, здатні підібрати керуючий код комунікатора. Знаючи ключі, ми стягнемо сюди безпілотники. З них можна буде скласти грізну силу. Цілий ударний флот. Але спочатку ми зберемо офіцерів, ви оголосите перед ними маніфест, потім виступлю я, тоді ваш син.

— Ірі має виступити першим, — не погодилась удова. — Він законний імператор, він — Туре Іріте Перший.

— Але він не має досвіду, не знає, про що казати.

— То навчіть його! — Гірінна Модеста гордо підвела голову. Незважаючи на поважний вік і недавнє перебування у протиперевантажному коконі, вона з вигляду здавалася не старшою за тридцятилітню. Її видовжене породисте обличчя з прямим носом і важкуватим підборіддям знали мільярди підданців Дому Ойзеле. Довгі роки вона тримала шефство над медичними установами, культурними закладами, театрами і школами, роздала благодійних ґрантів на мільярди імперських фунтів.

«Люди знають мене, люди пам'ятають мої добрі справи, люди мені вдячні, — казав її погляд. — Вони підтримають мого сина, а не лютих піфійських відьом!»

— Прошу вибачення, великий адмірале, — до каюти імператриці заглянув лейтенант з екіпажу «Алкантари». — У вас відключений зовнішній комунікатор, а тут…

— Яка неввічливість! — обурилась Гірінна Модеста.

— Що сталося? — адміралові зіниці звузилися від недоброго передчуття.

— Нам наказують пристикуватися до карантинної станції.

— Хто наказує?

— Комендант бази Гардік від імені намісника Маркова.

— Зачекайте, я зараз вийду на командний пост.

Двері зачинилися.

— Намісник Марков! — обличчя імператриці спотворила презирлива гримаса. — Цей вискочка, син переробника смердючих водоростей з Тіронії!

— Між іншим, протеже вашого покійного чоловіка.

— Шакті був надто добрим до таких… Маркових.

Лорд Ґрідас залишив каюту і казематним коридором пройшов до рубки. Лейтенант супроводжував його, відчиняючи двері перед лордом-сенатором. Капітан крейсера, залишивши перший пост, розвернувся до вхідного люку і привітав адмірала згідно зі статутними вимогами.

— Наказую вам ігнорувати всі розпорядження коменданта. Нам необхідно прикідронитися на самій базі… - почав Ґрідас.

— Вибачте, великий адмірале, — капітан відвів погляд. — Але я вимушений підкоритися наказові.

— Тут наказує імператор Туре Іріте.

— Ще раз вибачте мені, сіре, але згідно з наказом намісника Сектора Кастора генерал-лейтенанта Рене Маркова, я вимушений затримати вас і…

— Я відстороняю вас від командування!.. — Ґрідас потягнувся за пістолетом, але його руку перехопив другий пілот, а той лейтенант, який викликав адмірала до рубки, обеззброїв його. Капітан підійшов до колишнього Верховного координатора. Не зустрівши опору, він відстебнув від його пояса комунікатор покійного монарха.

— Зрада і підлість! — голосно промовив Ґрідас. Ці слова вже не мали поточного значення. Вони призначалися Історії.

— Це лише превентивний засіб, адмірале, — з голосу капітана «Алкантари» все ще не зникли винуваті нотки.

22

Передмістя Риму,

планета Земля (0КА01:3),

Сонячна система.

26 октомбрія 416 року Ери Відновлення.

Закриті засідання Сенату Імперії, згідно з традицією, проходили не в Залі Світів грандіозного Великого Палацу, де кожен сенатор мав персональну ложу, а в більш скромній Арковій залі. Вона, власне, являла собою одну велику «червону зону», захищену від прослуховування і проникнення недружньої нанотехніки. Чорно-золоте оздоблення зали навіювало сенаторам тривожні думки. Для абсолютної більшості представників світів Імперії це була перша переміна на престолі.

Реґент Теслен і канцлер Мадин зустрічали прибулих сенаторів біля входу до зали. Реґент одягнув мундир великого адмірала з чорною стрічкою на рукаві. Йшов останній день офіційного трауру за покійним монархом. Сто шість сенаторів пройшли через прикрашений мармуровою колонадою передпокій, де чутливі сканери перевірили їх на наявність нестандартної техніки. Зі всіх прибулих лише троє консерваторів з Аврелії не знайшли за можливе відповісти на привітання реґента і з кам'яними обличчями пройшли до своїх крісел. Уперше за двадцять вісім років не лишилося порожнім крісло сенатора від малого світу Піфії. У ньому сиділа велична стара жриця в яскраво-червоній мантії. Її екзотична фігура притягувала зацікавлені погляди. Сенатори кидали косі погляди на Знаючу й упівголоса переповідали один одному, що це сама стоп'ятнадцятирічна Свята Матір Драмана, голова Ради Двадцяти Трьох, прибула на Землю для участі в призначенні спадкоємця імперського трону.

— Буде нас гіпнотизувати, — пошепки припустив сенатор Гамбала, представник малого світу Колумбії, звертаючись до сенатора Камова, одного з представників Тіронії.

— Буде, буде, — так само тихо прошепотів у відповідь Камов і додав:

— Коли виборці спитають мене: «Навіщо ж ти, гімнюче, голосував за Теслена?», я відповім їм: