Читати книгу - "Любов у спадок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Скільки? — без натяків запитав він.
Запитання очевидячки не застало Макфергюса зненацька. Той утер спітніле обличчя й рішуче простяг йому свою руку:
— Сотня фунтів, — сказав доволі впевнено.
Дуглас неприємно засміявся.
— А не забагато? Це річний дохід баронства. Щоправда, не надто заможного… На кшталт вашого Бархеда.
— Дівчисько коштує більше, — розпачливо зауважив сер Дункан, ображений таким брутальним натяком.
Він хотів сказати, що його небога принесе Дугласу ціле графство, та потім передумав — із такою людиною небезпечно сперечатися… Чорний лицар пильно глянув на його руку, що ніяково зависла в порожнечі. Макфергюс відчув, як у нього по спині неприємно стікає струмочок поту. Дуглас посміхнувся й міцно стис долоню свого партнера. На мить баронові здалося, що його рука потрапила в безжальні залізні лещата, а Дуглас лише посміхнувся, із задоволенням спостерігаючи, як полотніє сер Дункан.
— Згода. Домовилися. Ви отримуєте сто фунтів, а я — дівчисько. Де вона?
Макфергюс подумки підніс хвалу Всевишньому. Сто фунтів — дуже непогані гроші. На них можна буде купити ту ділянку побіля Стоуна, що саме прилягає до їхніх володінь, замовити гідне спорядження для Роберта…
— Еріка в Бархеді. Я звелів дружині замкнути її про всяк випадок…
Тепер у його голосі з’явилися улесливі нотки, й Дуглас мимоволі поморщився. Все-таки що можуть зробити з людиною гроші! Щойно цей горець вовком дивився на нього, а тепер ладен бігти попереду, вказуючи шлях.
— Схвалюю таку обережність, — зауважив він, торкаючи коня. — Це не зайве. Я чув, що вона примудрилася втекти з замку Маклейнів, поки старий Колін віддавав заміж свою дочку. Зізнатися, вона хвилює мене.
Він хрипко засміявся, хитаючи головою.
— Я б запросив вас у свій манор,[44] найдостойніший Макфергюсе, — провадив лицар, — але волію швидше побачитися з нареченою. Зважаючи на все, вона панянка спритна, й тепер, коли мої пошуки нарешті скінчилися успіхом, не схильний до вичікування.
Макфергюс крекнув з досади. Цей Дуглас божевільний. Ну куди його несе проти ночі? Можна було спокійно переночувати вдома, а на ранок, із новими силами виїхати.
— Нам доведеться їхати цілу ніч, — невдоволено озвався він, — а наші коні стомлені. До чого цей поспіх? Мою небогу замкнено надійно…
Вільям Дуглас рвучко задер підборіддя.
— Я ніколи не відкладаю на завтра справи, які можу зробити сьогодні, — проникливо дивлячись на барона, який раптом знову спохмурнів, промовив він. — Саме тому я ніколи не програю.
* * *Відпльовуючись від густої, грузької багнюки, що набилася до рота, Еріка з натугою видерлася на схил, порослий колючим чагарником. Куди тепер? Перед нею суцільною стіною чорніли непролазні зарості, трохи далі громадилась якась гора. Здається, вона збилася з дороги. Втім, з якої дороги? Уже кілька годин дівчина продиралася крізь жахливі буреломи, йдучи лісом навмання.
Ноги її вже зовсім не тримали, й Еріка впала просто на прохолодну землю. Яке блаженство… Біль у стомлених ногах силою своєю міг би змагатися хіба що з відчуттям ран у натертих шорсткою мотузкою долонях. Дівчина поморщилася, підводячись, і заходилася терпляче розминати задерев'янілі м'язи. Вона йшла цілу ніч, без відпочинку то сходячи вгору, то спускаючись донизу, — ця місцевість була вкрита невисокими пагорбами. Бідолашна зголодніла, її давно вже мучила спрага. Але ще більше дошкуляло бажання скупатися. Болото, що зібралося на дні Бархедського рову, обліпило її з голови до ніг, і Еріці нестерпно хотілося змити з себе цю засохлу коросту. Як вона взагалі жива звідти виборсалася… Дівчина пересмикнула плечима, згадуючи, як занурилася в смердюче багно, що засмоктувало й тягло.
Треба терміново знайти який-небудь струмок і помитися, інакше вона збожеволіє. Сірий світанок повільно прокрадався в гори, повітря поступово свіжішало, й Еріка почала мерзнути. Вона пожалкувала, що не додумалася захопити теплого плаща з тітоньчиної скрині. У лісі без ножа, їжі й теплого одягу вона зуміє протриматися дуже недовго. Хвалити Бога, здогадалася поцупити губку й кресало, тож тепер зможе розвести вогонь. Та тільки що на ньому смажити? Без зброї навіть миші спіймати не зможе. Шлунок вимогливо загурчав, і дівчина вирішила на час відволіктися від болісних думок про їжу. Головне зараз — вирішити, куди йти.
— Сподіватимемось, що вони ще не знають про мою втечу, — вголос промовила Еріка.
Невдовзі настане ранок, а вона зовсім недалеко відійшла від Бархеда. З першими променями сонця варта помітить мотузку, яка звисає з вікна вежі, та здійме тривогу. У неї була тільки одна ніч, тож дівчина мусила повного мірою скористатися виграним часом. Мала надію ще й на те, що, всупереч здоровому глузду, пішла від замку на північ, а не на південь. Може статися, це й спрацює. Одного разу так само їй вдалося обдурити свою погоню, то може, повторити цю штуку? Швидше за все, Дуглас скерує більшу частину переслідувачів на шлях, а ще — розішле людей по околицях. Дівчину пересмикнуло. Неприємно почуватися дичиною, на яку полюють, їй залишалося єдине — дістатися до найближчого порту й сісти на корабель, що відпливає в Англію. У великому портовому місті загубитися легше. Звичайно, в неї нема грошей, але завжди можна спробувати заробити. Вона може найнятися кому-небудь у служіння, прати, прибирати… У крайньому разі потай прокрадеться на корабель. Дівчина мимоволі розсміялася через очевидну безглуздість свого становища. Подумати тільки, їй належить графство, а в кишені нема й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любов у спадок», після закриття браузера.