Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Пискоровичі, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство

17 квітня 1945 року в результаті нападу на село відділів Національної військової організації під командуванням «Меви» і Юзефа Задзерського «Волиняка», загинуло, за різними оцінками, від 120 до 400 українців.

Під час польського нападу один із поляків сховав, а потім весь тиждень переховував, українку Анну Сороку.

За словами Анни Папи, комендант міліції, Юзеф Бружко відмовився від участі в акції на Пискоровичі, за що був польським відділом застрелений. Під час нападу польська родина надала заховання українській родині.

Джерело: Спогад Анни Сороки, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 470; Спогад Анни Папи, [у:] там само, с. 473.

Підлужжя, Дубенський повіт, Волинське воєводство

1 червня 1943 року члени УПА вбили двох працівників млина, в тому числі Євгена Чарнецького, шанованого як поляками, так і українцями, за неупередженість і чесність. Вацлав Чарнецький згадує, що вже в середині 1942 року деякі українці остерігали всіх трьох братів Чарнецьких, щоб вони не ночували в хатах.

У ході організації похорону дбох убитих поляків, брати Чарнецькі зустріли компанію угорських солдатів під командуванням знайомого їм поручика: «Він нас питав, чи в нас є підозра, з якого села можуть походити вбивці. Ми не могли нічого сказати, бо брат з усіма жив у згоді!... Тоді поручик Кечкейс своїм солдатам наказав оточити кілька найближчих хат і їх підпалити. Мій брат Стефан почав істерично кричати: «Там жінки й діти! Тільки не це! Не поглиблюйте ненависті!». Я підтримав брата. Поручик ще раз до мене звернувся, просто вимагаючи, щоб я сказав, на кого падає хоч якась тінь підозри. Я йому сказав, що навіть якби я знав, то не хочу відплачувати тим самим, людям, які, можливо, і винні. На другий день ми поховали брата на кладовищі в Дубні. Він осиротив дружину та двох дітей. Через деякий час від доброзичливих українців ми дізналися, що того дня нас з братом Стефаном також мали вбити».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, VIII/6, Свідчення Вацлава Чарнецького, арк. 15.

Потік, Білгорайський повіт, Люблінське воєводство

У 1942–1944 роках польські сусіди надавали заховання й допомогу родині українки Марії Джус, яка мусила приховуватися від польських банд.

Джерело: Спогад Марії Джус, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 477.

Річки, Рава-Руський повіт, Львівське воєводство – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 2000 мешканців.

На початку травня 1944 року УПА розпочала акцію вбивства польських жінок – дружин українців. Щоб чоловіки не ставали тому на перешкоді, їх було викликано на збори в будинок культури, а члени УПА пішли вбивати дружин. Тоді, серед інших, загинула Агнешка Морозова, дівоче Жилаківна, а дві її дочки (3-річна й 11-місячна) були поранені. Нещасним чоловіком-українцем та його дочками опікувалися монашки в Ярославі.

Джерело: J. Węgierski, Armia Krajowa – oddziały leśne..., с. 41.

Ришкова Воля, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство

Весною 1946 року польський солтис Ришкової Волі, Ризнер, уможливив 8 українським родинам з колонії Ходані уникнення виїзду до СРСР.

Джерело: Спогад Володимира Слюсара, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 486.

Сливниця біля Красичина, Перемишльський повіт, Ряшівське воєводство

Священик Ян Лясек українським греко-католикам видавав «латинські» свідоцтва про народження, щоб захистити їх від виселення до СРСР.

Джерело: Свідчення Августа-Станіслава Фенчака, [у:] Z. Ziembolewski, W morzu nienawiści..., с. 129–131.

Сорогів Горішній, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

Солтис громади Сорогів Горішній, 15 вересня 1945 року звернувся до Польського військового командування у Сяноці з проханням не виселяти українців. Їхню лояльність підтвердив комендант поста ГМ у Юрівці, Пінчинський.

Джерело: AMSWiA, MAP, sygn. 304.

Сянік, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

За словами Юлії Шишко, Станіслав Ґібала остеріг українця Володимира Тимця перед арештом і смертю, які йому загрожували.

Повітова міжпартійна комісія з примирення у Сяноці, 6 жовтня 1945 року звернулася петицією до МГБ у справі призупинення виселення лемків та відсунення їх від акції війська. Петицію підписав також голова Повітової національної ради у Сяноці, Михайло Ґуля.

Джерело: Спогад Юлії Шишко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 91; AMSWiA, MAP, sygn. 304.

Телятин, Томашівський повіт, Люблінське воєводство

У 1946 році місцеві солдати Армії Крайової приховували від виселення до СРСР українську родину, яка втекла зі Жнятина (Сокальський повіт). Тут також українцям допомагав місцевий поляк на прізвище Поляк.

Джерело: Спогад Марії Луцась, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 198.

Угринів, Сокальський повіт, Львівське воєводство

12 червня 1946 року один з офіцерів ВП передав українцям з Угринова інформацію, щоб вони сховалися, тому що через три дні закінчується угода про виселення до СРСР, отже, той, хто не встигне виїхати, того вже не виселять.

Джерело: Спогад Степана Мацієвича, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 124.

Улюч, Березівський повіт, Ряшівське воєводство

У 1945 році старша полька протестувала проти грабування ВП українських родин в Улючі.

Джерело: Спогад Михайла Полянського, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 500.

Царинське, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

У січні або лютому 1946 року взвод ВП отримав завдання виселити село. Був, однак, оточений сотнею «Біра» і, в порозумінні з українським солтисом та командиром сотні, не виконав депортації.

Джерело: G. Motyka, Tak było w Bieszczadach..., с. 287–288.

27 WDAK –