Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Двоє під однією парасолькою 📚 - Українською

Читати книгу - "Двоє під однією парасолькою"

277
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двоє під однією парасолькою" автора Сергій Олександрович Абрамов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 107
Перейти на сторінку:
треба.

У студії світло ставлять добре, рівно, не те, що в деяких нових — велетенських — цирках. Там булаву вгору підкинеш, вона й пропаде, вийде із зони світла, із зони видимості, а ти чекай, тремтячи, коли вона знову з нічого з’явиться, і на те, щоб зловити її, часу у тебе майже не залишається. Важко, хоча потім звикаєш, на одній інтуїції тягнеш. А на невеликий зал прожекторів вистачає, вони весь простір польоту однаково добре освітлюють, напружувати зір не обов’язково.

Дан ще трохи збільшив темп — усе йшло прекрасно, і він ризикнув поїхати по манежу, не зменшуючи темпу жонглювання, до того знахабнів, що перестав дивитися на булави, встромив погляд на уявну публіку, усміхався їй. Щоправда, усмішка в нього була дещо напружена, дерев’яна. Коля, скажімо, взагалі, не усміхається, але натомість від публіки очей не відриває. Каже: “Я гарненьке личко в першому ряду відшукаю — для нього покидаю, воно й задоволене, знічується, коли я його поглядом їм. А потім мені записочку через уніформіста надсилає: так, мовляв, і так, хочу з вами зустрітися”. — “А ти що?” — запитував його Дан. “А я ці записки Люсьці віддаю: нехай знає, як її чоловіка жінки цінують”.

Щодо усмішки — вона сама по собі відшліфується з часом, не в ній щастя. А те, що Дан жодної булави не сипонув і швидкості не втратив, кидав куражливо, — явний успіх. До п’яти булав у темпі, та ще не на килимі — на моноциклі— це вже ознака класності. Далі — простіше: шість-сім булав жоден жонглер не кидає, разів зо три всю серію викине, покаже, що і це йому посильно, і все. Час д0 кілець переходити, пробувати, а булави не залишати, щоденно тренуватися.

Зістрибнув з моноцикла, запитав:

— Ну як?

Тіль усміхнувся, блиснув рівними білими зубами — чи то свої зберіг, чи то протезист у нього талановитий, дивовижний художник-скульптор.

— Сам знаєш, Данчику, шарман, порадував ти сьогодні старого Тіля. А завтра що буде?

— Завтра буде той же шарман. І позавтра. І позавтра. І через місяць.

— Ну якщо так справи підуть, через місяць я й справді тебе на комісію випущу. Якщо, звичайно, завод до того часу апарат віддасть, а ти його освоїш.

— Добре слово і кішці приємно.

— Котові, Данчику, котярі: шерше ля фам, Данчику, без ля фам тут не обійшлося, я своїй інтуїції вірю.

— Може, ти і маєш рацію, старий Тіль.

Маєш рацію, звичайно, так, не обійшлося без жінки на ім’я Оля, без доброї жінки із “шантретистим” голосом, безпомилково вгаданої Тілем.

Що відбувається на світі? Жив Дай, не тужив, зірок з неба не хапав, на долю не надіявся, що міг — сам намагався у долі взяти, а міг небагато, на більше ні сил, ні вміння, ні везіння не вистачало. Але й цим задоволений був, на невдачі не скаржився, навіть хутчіш удачливим себе вважав. Удачливим? Ні, Дан, до зустрічі з Олею справжньої удачі ти й не нюхав, а з’явилася Оля — удача косяком пішла: від дрібниці до крупняка, по наростаючій. І справді флуктуація якась.

Чи добре це? А що поганого? Ведуть тебе за ручку, помилитися не дають, бажання вгадують, виконують їх негайно. Не життя — справжня малина. З гірчинкою малина. Досі ти був сам, сам орав, сам сіяв, сам урожай збирав. А тепер тобі лише захотіти треба вчасно: хочу, мовляв, ось того і того. І “те і те” без зволікань з’явиться. Як у казці про золоту рибку.

Чи добре так? Нічого доброго! Не любив Дан чужого, не вмів заборговуватись — ні грішми, ні славою, ні щастям. Але, дозвольте, так розмірковувати — значить, вірити в Олнне чаклунство, не в себе вірити, а в якісь потойбічні сили, якими Оля, виявляється, володіє. А як же інакше пояснити дивовижну метаморфозу, яка за одну ніч трапилася з Даном? Був нуль без палички, став паличкою з нулями, великим жонглером, подібним до друга Колі. Так буває? Не буває. А чому, власне, не буває? Повірив у себе, мобілізував внутрішні резерви, що досі мирно дрімали в організмі, зібрав волю в кулак і показав, на що здатна людина. А людина багато на що здатна, можливості її наукою не вивчені, вчені вважають, що мозок лише процентів на десять задіяний, а решта дев’яносто заховані під його корою. Відкрилися? Відкрилися. Оля їм вихід знайшла.

Знову за рибу гроші: при чому тут Оля? А при тому, що тиждень тому Дан чудово користувався своїми десятьма процентами і про решту й гадки не мав. А тепер думає. І не просто думає — щосили користується. Тілю на втіху, собі на радість.

І все-таки: Оля чи не Оля? Як там суперечка атеїста з батюшкою? Хто кого? Дан з жахом розумів, що батюшка потроху-помалу, а гору бере. Ні, ні, ні, так все ж не буває, не може, не повинно бути, хоч ріжте на частини, катуйте, голки під нігті заганяйте!

А якщо поставити дослід? Так би мовити, вирішальний експеримент, як висловлюється Валерій Васильович, який керує вченою фізичною братією, перевірити суперечку з анекдота суворою науковою методикою: існують чаклунні сили чи ні?

Жарт, звичайно. Це ми теревенимо, веселимося, жартуємо.

А жарт цей підленький і пахне погано. З ким жартувати задумав, учений дурню? З людиною, яка дорога тобі, це вже і приховувати ні до чого. Станеться, що коси на собі рватимеш, чи не так?

8

Настрій був препоганий. Прокинувся на світанку, лежав у ліжку, намагаючись заспокоїти себе всесильним аутотренінгом: ти повністю розслаблений, збезволений, твоє тіло тобі не належить, ти не можеш навіть руку підняти, ти не чуєш звуків, ти щасливий, щасливий, щасливий…

Дідько, як кран на кухні капає, це ж повільне катування!

Не полінувався, пішов на кухню, насилу прикрутив кран: прокладку б замінити, та руки не доходять.

Повернувся, ліг, спочатку почав: ти спокійний, спокійний, ти відчуваєш немислиму легкість свого тіла, воно існує поза тобою, поза цим світом, ні про що думати, нічим

1 ... 81 82 83 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двоє під однією парасолькою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двоє під однією парасолькою"