Читати книгу - "Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець"

вона доскладала серветки. Я спостерігав за її м’якими рухами і думав, що буде далі. Фона не дала мені найважливішої відповіді — вона нічого не знала про те, як вилікувати Гессі. Або ж не хотіла казати — цього я теж не міг відкидати, хоча й хотілося. Божевільна сестра Розе, котра берегла в собі душу їхньої померлої сестри Персі. Якби все склалося по-іншому — вона була б Персефоною. Але не тепер. Тепер вони — дві різні персоналії, замкнуті в одному тілі, тому божевільні, нещасні і підвладні Прозерпіні. Якби все склалося по-іншому… Але ніхто не вибирає, як повернеться Колесо Долі.

— Ти залишишся сьогодні? — Доанна взяла свічку, щоб іти нагору. Було вже близько десятої.

— Так, — погодився я. — Хочу побачити її. Краще зробити це вночі, коли й у неї всі спатимуть.

— Гаразд. Тільки не потрапляй на очі моїм батькам. Вони будуть невдоволені, що я покинула гостя у вітальні й не розпорядилася постелити тобі в гостьовій спальні.

— Твої батьки так переймаються зручністю невчасних гостей?

— Ох, Полю, але ж це яснісінько. Вони сподіваються, що котрийсь із візитерів одружиться зі мною. Кучерявий книгар, який приносить мені замовлення, видається їм надто молодим. Але є ще, наприклад, той білявий красень, котрий твердить, що обожнює мистецтво.

Доанна всміхнулась і кивнула мені на прощання. Я простежив за тим, як вона піднімається сходами і її атласний халат ледь помітно зблискує від свічок. На кілька хвилин подумалося, що я зроблю все правильно, зроблю все, щоб урятувати Гестію, а тоді зможу знову сидіти з Доанною на тій веранді з іншого боку будинку й дивитись на темний ліс та розсипи зірок, попиваючи трав’яні чаї і розслаблено розмовляючи про якісь геть сторонні речі.

Але тоді з’явився Аїд.

АЇДен

— Що ти робиш тут, Полі? — спитав я, стримуючи гнів, котрий парував усередині, ніби вода в чайнику, що стоїть на вогні.

— Хочу допомогти Гестії. З нею сталася біда.

Отже, Розе сказала правду. З Гестією щось погане. А бісів білявець знову в Доанни. Усе збігається. Чуття не підвело.

Свічки у вітальні згасли, і півтемрява стала глибокою та холодною. Я ступив крок уперед.

— Допомогти? Чим ти можеш їй допомогти, перебуваючи в цьому домі?

— Що? — Полі скривився, наче я його чимось образив.

— Це ж ти весь час твердив, що треба триматися подалі від Розе. Що Розе небезпечна. Що Розе нашкодить Гестії. Що ти її захистиш. Так? — Він кивнув. — Коли з Гессі сталася біда, Розе була в Академії. Я бачив її, Полі. Я говорив з нею. Вона не покидала Академії та й узагалі не зустрічалася з Гестією. Ані разу. А ти був тут, так?

У моїй голові наростав дивний шум, і мені дуже хотілося, щоб Полі відповів. Я сподівався, що його слова можуть цей шум згасити.

— Мене поранили, Аїде, — шепнув він. — Розе. Власноручно. Майже вбила.

— Аїден. Я Аїден. — Цього разу «Аїд» роздратувало мене сильніше, ніж завжди. Бо, до біса, невже їм усім так важко додавати до мого імені ті дві літери, які належать йому від народження?

— Аїдене. Мене поранили. Це зробила Розе. Ти мені не віриш?

— Не надто. — Я притиснув кулак до чола. Чому цей шум не зникає? Що це, в біса, таке? — І тепер — чому ти в домі моєї нареченої, Полі? Доанна — моя, що тут незрозумілого? Ми це вже обговорювали, чи не так?

— Будь ласка, опануй себе. Я прийшов дізнатися про стан Гессі, — відповів він тихо і так спокійно, ніби лікар, котрий говорить із небезпечним хворим.

Мені коштувало неабияких зусиль стриматись і не схопити Полі за комір сорочки, а потім не розбити його голову об старий камін у кутку. Я й так довго-довго тримав себе в руках, довго-довго терпів усе це, стримуючись, усміхаючись, сиплячи жартами і приймаючи, приймаючи, щоразу приймаючи той факт, що я втратив усе. Але тепер терпець мені вже уривався. Гестія моя. І Доанна моя. І мій дім — мій. І я роблю їм лише гірше. Клятий, клятий, клятий я!

Полі випростався й став розповідати:

— У Розе є сестра-близнючка, котру вона використовує, щоб шкодити Гестії. Таким чином, умовно дотримується своєї обіцянки не торкатися твоєї сестри чи інших родичів. А сестру звуть Фона. Вона врятувала мене й розповіла це все. І я просто хотів дізнатись у Доанни, що ж сталося тут. Тільки це.

Розе? Фона? Що?.. Я згадав недавню розмову з Прозерпіною, коли вона розпитувала про мій дім. Вона згадувала про сестру — тільки та померла давно. І щодо цього Розе не могла збрехати, ні. Не могла. Я пам’ятав її очі в той момент. Її сестра справді мертва. Її нема.

Пригасив роздратування й відповів:

— Я не вірю тобі, Полі.

— Отямся ж. Фона розповіла, що вона отруїла Гестію. І я прийшов до Доанни, щоб…

— До панни Доанни! Мені байдуже, звідки ти і які там правила, але годі бути таким фамільярним із моєю нареченою. — Клятий шум зводив мене з глузду й видушував рештки терпіння.

— Аїд…ене. Я мушу допомогти Гестії.

— О-о-о… Оце вже ні, Полі. Ти не торкнешся її. Ти не торкнешся її більше ніколи.

Розділ 6. Зимові ходи

АЇДен

Вони сиділи в одній кімнаті, замкнутій ізсередини. Найдивніша компанія на пам’яті Аїдена. Але він зібрав їх тут. Привів Полі просто після того, як знайшов його в домі Доанни. Прозерпіна, до її честі, навіть не пручалась, коли наказав їй негайно прийти на зустріч і привести сестру. Мабуть, знала, що приховувати щось зараз — гірше для неї.

Аїд розізлився. Він сплів пальці і хруснув ними. Намагався тримати себе в руках. Зараз головне —