Читати книгу - "Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Аїде, для чого ти зібрав нас тут цієї безпросвітної ночі, хотіла б я знати?

— Розе. — Він важко зиркнув у її бік, а тоді перевів погляд на двох інших, — Полі… і Фоно, якщо я не помиляюсь. Я зібрав вас, щоб розставити крапки в цій історії. Отож, Полі стверджує, що Розе напала на нього й отруїла Гестію. Я маю підстави повірити в це.

— Полі стверджує? — пирхнула Прозерпіна. — Чи не тоді він це помітив, коли залицявся до твоєї нареченої?

Білявець зірвався на ноги, проте ні слова не встиг вставити, бо Аїден випередив його:

— Цю тему тобі ліпше забути, Прозерпіно.

— Але, правду кажучи, це я отруїла Гестію. — Фона підвела руку абсолютно безтурботно. Наче зізнавалася перед учителем у тому, що забула виконати домашнє завдання.

Розе клацнула язиком.

— Вибачте, проте моя сестра з дитинства має певні проблеми. Її слова — не те, у що вам варто вірити.

— Можливо, — втрутився Полі. — А проте вона врятувала мене, заживила мої рани й сама зізналась у всьому. Розе її примушувала.

— Та мені байдуже. — Аїден стиснув кулаки. — Мені потрібно вилікувати сестру. Інакше розмова буде інакшою, Розе. — Він спробував сказати це недбало, проте гнів його виказував, а зловісна аура поширювалась навсібіч, як отруйний туман, котрий ризикував справді не дати нікому з них вийти звідси.

— Чому одразу я? — Білявка закотила очі. — Я поклялася, що не завдам їй нічого лихого, твоїй любій сестрі. Я знаю, що таке — дбати про рідню, і…

— Рахую до трьох. Раз… — Аїд склав руки на грудях.

Усі мовчки спостерігали за ним: Полі — спідлоба, Фона — з інтересом, Розе — з роздратуванням.

— Два… — Аїдові очі втратили зелену барву, і в них почала розливатись темрява. Його шкірою поповзли темні прожилки, що нагадували тонке коріння дерева злості, котре проростало зсередини, захоплюючи все його єство.

— Скажи йому, — шепнула Фона.

— Три.

— Ліків немає, — випалила Розе.

Чорні жилки пульсували візерунками на шиї Аїдена. Його випалювало бажання знищити щось — або знищити все. Проте він згадав, що тоді, в попередньому житті, ніколи б не опустився до погроз.

Вдих. Спокійно, Аїдене. Видих.

— Протиотрути немає, так, — повторила Прозерпіна. — Але є спосіб повернути твою сестру до тями. Тобі не сподобається.

— І все ж я слухаю.

— Я думаю, мені не треба нагадувати, що в разі брехні ти пошкодуєш про кожне сказане слово, — замислено пробурмотів Аїден, коли Прозерпіна закінчила свою розповідь.

Дівчина зітхнула.

— Аїде, мені вже нема жодного сенсу брехати. Я досягла, чого хотіла. Тим більше, ми поквиталися — ти дізнався про мою сестру, тепер доповіси про мене керівництву Академії, і в нас обох буде по вуха проблем. Молодець, Аїде. Я про ваші з Полі справи вже повідомила. Не хвилюйся, за вами стежили не лише ми, але й викладачі. Чи ти думав, що такі порушення залишаться навічно таємними, якщо вже ти — кандидат до Тріади?..

— Гаразд. Гаразд, я зрозумів. — Полі відгорнув пасма волосся, що впали на лице, і підвівся. — Я цілком готовий.

— Ні. — Аїден похитав головою. — Узагалі, це моя справа. Я думаю, що, якби знайти Історика, він міг би придумати щось іще… Врешті, якби не Історик, то ми б не втрутились у життя Гестії. Не було б цієї книги. І нічого не було б.

— Але це все вже є. — Полі простодушно всміхнувся. — Я піду. Гестія опритомніє. Усе буде гаразд. Сам побачиш. Та і з тими проблемами, які на тебе зараз посиплються, тобі самому й кроку не дадуть ступити за стіни Академії.

— Тобі теж.

— Тому я піду негайно. Подумати тільки! Знайомство з чарівною панною переросло в таку небезпечну історію.

— Не моя вина, — стенула плечима Розе. — Давні прокляття не я вигадала. Нічого особистого, Полі.

— Ти не повинен… — втрутився спантеличений Аїден.

— Звичайно, не повинен. Якщо ти забув, то я вважаю, що ніхто нічого не повинен. Та, врешті, тут головне, щоб видужала Гестія. — Полі стенув плечима й підійшов до дверей. — Якщо це не спрацює, то я негайно повернусь і Прозерпіна пошкодує. Якщо ж усе вдасться, то що ж — я згодом приповзу до директора на колінах і битиму поклони, аби тільки він прийняв мене назад. Думаю, він поставиться з розумінням до втечі одного молодого божества заради порятунку іншого?..

— Повернися тільки, — нагадав Аїден, відчиняючи двері, замкнені закляттями. — Твоє місце тут.

…Минуло три місяці, і Полі не повернувся.

Багато-багато днів по тому Аїд пошкодував, що не спинив його.

Фона

— Отже, ми принесли нашу жертву, Фоно.

— Це так жорстоко, Розе.

— Так, але тепер нема того, хто б заважав Аїдові.

— Я не думала, що Полі візьме й піде. Не думала, що йому така важлива ця дівчинка. Вона ж… дуже звичайна.

— Я не знаю. Жодного разу її не зустрічала. А проте однаково, щоб зняти прокляття, хтось дорогий їй мусив зникнути. Аїден надто злий на Полі. А той почувається винним. Усе бездоганно.

— Як гадаєш, коли Полі повернеться?

— Сподіваюся, що ніколи.

Фона промовчала. Їй не подобався такий варіант, проте вона боялась озвучувати ці думки сестрі. Як і те, що Полі подобається їй більше за Аїда, хоча Слова казали, що вона мала любити саме потойбічного бога. А вона дуже хотіла побачити ще раз світлого. Це суперечило планам Розе. Проте в неї не було сил, щоб щось із цим вдіяти.

— Розе, Персі не хотіла б цього. Персі була хороша, — несміливо сказала вона, нагадуючи єдину слабкість Прозерпіни. Загиблу сестру.