Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Амелія
Щойно ми приїхали до бабусі, то вона з порогу нагодувала нас і пригостила своєю випічкою. Даніель був трішки здивований тим, як моя сім'я добре прийняла його, адже всі буквально не відоходили від нього.
— Твої родичі неймовірні, — промовив Даніель, коли ми вийшли надвір і сіли у невеличцій альтанці.
— Дякую, — з посмішкою відповіла я і сіла на лавку. — Вони тебе ще не втомили?
— Є трішки, — відповів хлопець, розслаблючи тіло. — Твоя мама дуже хороша людина.
Ми сиділи в тишині, насолоджуючись спокоєм і співом пташок. Ще тільки середина липня, тому їх тут було багато.
Ми чуємо, як до воріт під'їжджає автомобіль, після чого водій сигналить. На вулицю одразу вибігає мій молодший брат і відчиняє ворота.
На територію будинку заїжджає автомобіль мого старшого брата. Він зупиняється і звідти виходить брат зі своєю дружиною.
— Привіт, малий, — промовляє хлопець, обіймаючи його. — Знайшов вже дівчину?
— Прошу, тільки не ти. Мене Амелія вже дістала з цим запитанням.
Брат сміється разом з дружиною і дістає речі, а я досі сиджу, не знаючи, що робити. Ми дуже давно не спілкувалися.
Точніше після появи Андрія рік тому.
— Ти підеш до нього, чи так далі і будеш сидіти? — запитує Даніель, підіймаючись.
Дивлюся на нього, сподіваючись, що він не змусить мене піти.
— Амеліє, —звертається до мене, присідаючи поруч. — Він твій брат. Ваша сварка це дрібниця. Я впевнений, що він давно тобі пробачив.
— А що, якщо ні?
— Тоді я буду поруч, ти ж це знаєш. Я буду поруч не дивлячись ні на що.
Він торкається моїх рук і стискає, показуючи підтримку, після чого підіймається і цілує в чоло.
— Ти зможеш. Це не найгірше, що може статися, — додає хлопець і тягне мене за руки. — Ти впораєшся. Ми разом впораємося.
На моїх очах підступають сльози і Даніель миттю витирає їх пальцями, щойно вони починають текти по щоках, після чого ми йдемо до всіх.
Мої батьки по черзі обіймають брата та його дружину у якої було видно невеличикй животик.
Боже мій, вона вагітна?
Скільки всього я пропустила в житті брата?
— Доброго дня, — промовляє Даніель, звертаючись до брата.
— Привіт, — посміхається. — Ти, напевно, хлопець моєї сестри?
— Так. Даніель, — він простягає йому руку, все ще тримаючи іншою мене.
— Том, — відповідає мій брат, тиснучи руку. — Радий познайомитися.
— Взаємно.
Даніель тягне мене на себе. Я мало не падаю в його обійми, але тепер я стою майже біля брата.
— Привіт, — зі страхом в голосі промовляю я.
Він декілька секунд мовчить, а потім посміхається.
— Привіт.
Теж посміхаюся і Том обіймає мене, після чого я вітаюся з його дружиною — Алісою. Ми всією родиною йдемо до будинку. Кожен зайнятий своїм: батьки допомагають бабусі, Алекс у своїй кімнаті, так само, як Томас з жінкою. Даніель і я теж були в моїй кімнаті. Він лежав у ліжку, доки я сиділа в кріслі біля вікна і думала про старшого брата.
— Даніель, ти спиш?
Хлопець повертається в мій бік і підіймає на мене погляд.
— Що тебе турбує? — турботливо запитує.
— Мене нічого не турбує, але я думаю про брата. У нього напевно стільки всього нового, а я навіть не знаю про це.
— То що тобі заважає піти і поговорити з ним?
Я близько хвилини мовчу, думаючи, що сказати. Можливо, Даніель має рацію і мені вартоо піти до Тома.
— Гадаєш він захоче зі мною розмовляти?
— Звісно. Він твій брат.
Декілька хвилин роздумую над цим, перш ніж послухатися Даніеля і піти в кімнату до Тома та Аліси. Я обережно стукаю в двері, перш ніж відкрити їх і прислухаюся до будь-яких звуків.
— Том? — тихо запитую.
Мій погляд падає на ліжко, де в обіймах одне одного лежали брат та його дружина.
— Том, ти спиш?
— Ні, — відповідає хлопець, підіймаючи руку і махаючи. — Ти щось хотіла?
— Це не дуже важливо, тож якщо ти зайнятий...
— Ні. Все гаразд. Сідай, — відповідає він, підіймаючись. — Ліса, все добре?
— Так. Я піду на кухню щось поїм, поки ви будете розмовляти.
Мій брат цілує жінку в чоло і обіймає, перш ніж вона піде. Я тепло усміхаюся, тому що згадую, як Даніель робив те саме.
— Що? — дивиться на мене Том. — Надто мило?
— Не звикла бачити тебе таким, але так, ви дійсно дуже мило виглядаєте. Теж так хочу.
— Хіба Даніель не робить так? — брат сідає навпроти і уважно дивиться на мене.
— Звичайно робить.
Я брешу, але тут є і частина правди. Хоч ми і не разом, але він продовжує піклуватися про мене. До того ж, він раніше так робив.
— Аліса вагітна?
— Ти помітила? — киваю. — Ми збираємося про це сказати під час вечері.
— Вітаю, — посміхаюся і на емоціях обіймаю брата.
Пізно розумію, що накинулася на нього і хочу відсунутися, але він обіймає мене у відповідь і не дозволяє цього зробити. Мій брат нарешті тут. Поруч зі мною.
Я сумувала, Томе.
Даніель
Амелія досить швидко засинає після напруженого та виснажливого дня. Пасма її волосся хаотично лежать на подушці, лице розслаблене, а долоня лежить на моїй. Я точно не пам'ятаю, в який момент вона торкнулася моєї руки, але моє тіло мало не здригнулося від дотику.
Я сумую.
Минуло багато часу від моменту, коли я сказав їй ті жахливі слова. Слова, що принесли їй біль та страждання.
Яким ж я був дурнем.
Я так багато разів хотів виправити все, але щоразу мені бракувало сміливості, коли я опинявся поруч з нею. Стільки разів я хотів доторкнутися, поцілувати, обійняти, але відчував себе справжнім покидьком і не міг дозволити цього.
Я не був поруч, але завжди турбувався. Я цікавився у друзів про її стан, просив Маркуса приготувати щось смачне для неї, адже помічав, як вона схудла. Допомагав фінансово чи ще якось, просто щоб вона не відчувала себе самотньою.
Господи, що я накоїв?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)», після закриття браузера.