Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

Сонно потягнувшись, я розплющила очі й зрозуміла, що лежу у ніжних обіймах Дейва. Ох, як я так спала, що мої руки опинилися у нього на шиї? Але, чорт візьми, як це приємно... Трохи ще полежавши, я тихенько піднялася і вийшла з кімнати. Я зайшла у свою кімнату, прийняла душ, помила волосся, одягнулася у свої білі шорти та чорну довгу майку. Висушила і закрутила своє волосся у гульку, а потім пішла у кухню. Там я вирішила зробити сніданок для всіх. Нас багато, їсти хочуть всі, а зробити сніданок немає кому крім мене. Я зробила салат, омлет з беконом і витиснула свіжий апельсиновий сік. Раптом я почула кроки позаду себе, коли вмикала кавоварку. Тільки-но хотіла обернутися, але відчула чиїсь руки на моїй талії й знайомий лагідний голос:

- Куди ти так швидко втекла? – шепнув мені на вушко Дейв.

Скориставшись тою нагодою, що ми самі, я обернулася і чуттєво поцілувала його.

- Якби я не втекла у той момент, то ти б мене задушив, – усміхнулась я, погладивши його по щоці. - Ти будеш їсти? 

- Ага, - відповів коротко той, і після того, як знову поцілував мене, сів за стіл.

Поки я насипала їжу у тарілку, до нас приєдналась Лія. У неї був дуже радісний вигляд.

- Доброго ранку, рідненькі мої! – сказала вона нам, і теж плюхнулася на стілець. – Що у нас на сніданок?

- Доброго. Сьогодні омлет, ти будеш? 

- Звичайно. 

Я розклала омлет на тарілки всім і ми сіли їсти. Тільки-но я сіла, у кухню зайшов Адам.

От тепер точно всі у зборі.

- О, друзі, ви так всі рано встали, – позіхаючи, промовив він і пішов до кавоварки.

Поки Адам наливав собі каву, Паркер піднявся і підійшов до нього, різко забираючи уже повну чашку у того з рук, і відповів:

- Ні, це ти просто пізно встав, – Дейв підняв чашку, показуючи її, – Дякую, друже, ти дуже люб'язний. Не забудь собі теж налити.

У мене вирвався смішок, але я змогла взяти свої емоції під контроль. Лія взагалі не приховувала усмішки, смакуючи омлет. Дейв знову сів поруч, роблячи ковток свіжої кави, а Адам натягнуто посміхнувся, а потім скривився, сарказмом відповідаючи:

- Завжди будь ласка. Звісно ж не забуду.

Наливши ще одну чашку, і вже собі нарешті, Адам сів біля нас. Дивлячись на всіх друзів, які сиділи за столом, я задумалася. Ще колись, жити разом з моєю подругою - була одна з моїх найбільших мрій дитинства. Зараз ми живемо разом, тільки у додачу з нами ще є мій хлопець, і його божевільний найкращий друг. Мрія здійснилася ще крутіше, ніж я собі це уявляла.

Доївши мій смачний сніданок, ми поскладали весь посуд у посудомийку і сіли у вітальні, обговорюючи, що будемо робити далі.

- Чорт, мені пора їхати в офіс. Адаме, може ти зі мною? – запитав Дейв, ліниво позіхнувши.

- А що я буду там робити? – запитав Адам.

- Ну... Поможеш мені з деякими паперами?

- Е-е-е, ні, дякую. Я краще тут з дівчатками побуду, – відповів він і подивився на нас з Лією.

Ми байдуже фиркнули у відповідь.

- До речі, там теж є молоді та красиві секретарки. Відкрию тобі секрет: їх багато, і більшість з них незаміжні, - додав Дейв, підморгнувши бровами.

- О, тоді з цього треба було починати! Це міняє всі плани. Вибачте, дами, але ви залишитесь на десерт, – сказав Адам до нас, а потім звернувся до Дейва. - Пішли, Дейве, ми запізнюємося. 

- Ми не проти бути десертом, чи не так Ані? – запитала мене Лія так, щоби чув і Адам. 

Я кивнула, лиш би він поїхав і не заважав нам своїми дурними балачками.

- Так-так, їдьте, – відповіла я, помішуючи чай.

Після цього хлопці попрощавшись з нами, поїхали в офіс, а ми залишились з Лією одні. За цей час до нас дійшла не дуже приємна розмова.

- Ані, мені потрібна твоя порада, – мовила Лія, як тільки закрилися вхідні двері.

Їі настрій уже не був таким веселим, як зранку.

- Що сталося? – одразу ж запитала я.

- Тут така справа... Майк запросив мене на побачення.

- І що з того? – байдуже сказала я, закотивши очі.

- Він сказав, що має повідомити мені дещо важливе. Як ти думаєш, що саме? – запитала нервово вона.

- Чесно? Тільки не ображайся, але думаю, що він планує тебе кинути. Ти ж знаєш Майкла, у нього всі дівчата на одну ніч, – спокійно відповіла я.

- Ну дякую, подруго, заспокоїла. Але як "на ніч"? У нас ще нічого не було. - розгублено говорила Лія.

- Ну то значить про це і скаже. Лія, я тобі вже давно казала, що не треба з ним зв'язуватись, а ти мене не послухала. Тепер сама це вирішуй.

Виказавши все, що хотіла, я пішла у свою кімнату. Розлютилася від тупої наївності подруги, адже Лія взагалі нічого не розуміє і далі продовжує слухати Майкла. Думає, що він їй колись пропозицію зробить? Це ж смішно.

Посидівши трохи у кімнаті й обміркувавши все, я вирішила піти та вибачитися перед Лією. Не через те, що я сказала, а через то, що накричала на неї, коли вона хотіла спокійної поради. Я не стрималась і відчувала себе винною. Спустившись на перший поверх, я зрозуміла, що тут нікого немає. Напевно, Лія у кімнаті уже. Піднялася до неї, але й там пусто. Я злякалася тієї думки, що вона вирішила піти до себе додому, але ні, речі на місці. Отже, вона все-таки пішла на побачення. Ну і добре, потім сама буде винна.