Читати книгу - "Арос.Призначена вогняному дракону, Аніта Мілаєва"

Лія

Лія відкрила очі - яскраво світило сонце. Голова злегка паморочилася. Підвівшись, побачила, що гола.

Так! Що вчора відбулося?

Лія поступово відновлювала в пам'яті події вчорашнього вечора.

Її псевдо чоловік відчитав за негідну поведінку. Потім в номері  випила досить смачний напій. Поговорила з Деміоном, який розповідав про підступність кракена і про щось ще, про що - вона не пам'ятала.

А потім ... Ох, що було потім. Лія густо почервоніла. Вона згадала нічні ласки її дракона. Стоп. Він не її! Між ними є домовленість, потім вона зникне з його життя.

Чому ж так гірко?

Поцілунки ... Чому вчора їй не хотілося їх припинення. Як же це прекрасно. Боже, які чарівні його обійми. Який солодкий і ніжний поцілунок.

І як млосно її тіло відповідало відвертим ласкам та чекало продовження.

У свої двадцять два у Лії не було досвіду в постільних справах. Мабуть, не знаходила у своєму світі чоловіка, з яким хотіла б розділити ліжко. Вона охоче ділила з ними їхнє багатство.

Але Рей ... з ним їй захотілося бути жінкою, коханою і бажаною. Які нові думки! Може, так на неї діє рімая, яку вона випила напередодні? Швидше перепила.

Дівчина пішла у ванну, і досі відчувала на своєму тілі його запах.

Занурюючись в гарячу воду, не надто терла тіло, немов боялася змити його дотик, ніби він здатен довше залишити дівчину у її мріях.

«Довго ж ти спала», - почула вона голос Деміона.

«Якби ти сказав раніше, що я пила, все було б по-іншому».

"Що саме ти маєш на увазі? Тривалий сон чи ваші поцілунки з братом ?»

«Ти підглядав! Як не соромно!»

«Зупинися, поки ти собі не нафантазувала казна-що, скажу - я не підглядав»!

«Перевірити не зможу, - недовірливо відгукнулася Лія, - як і зараз, де гарантія, що ти не підглядаєш, як я купаюся»?

«Ображаєш! Я за дверима стою, спостерігаю, як магічними прийомами прибирають ліжко. Захоплююся, як вони призвичаїлися так спростити собі життя. У нас дотепер є службовці, але магія зменшила до мінімуму роботу людей».

«Прямо як у нас техніка», - продовжила розмову Лія, вийшовши з купелі. Дивно, навіть білий халат, який нагадує наш махровий, був абсолютно інший, більш невагомий і м'який.

«Техніка?»

Лія пояснила про автоматизовані технічні системи в її світі. Плавно перейшовши на опис пилососів, мийників вікон, мікрохвильовок і холодильників.

«Цікаво було б це побачити».

«Може, і побачиш, - сумно сказала Лія. - Якщо кракен роздобуде камінь, я можу не встигнути віддати тебе брату ».

«Ти недооцінюєш мого брата. Або себе переоцінюєш», - не погодився Деміон.

А Лія задумалася. Не факт, що навіть з каменем Деміон в її світі буде щось бачити або хоча б чути. Не дуже то чесно з її боку забирати кинджал з собою. Та й безглуздо. Без обряду Рей силу не отримає, так нехай наявну віддасть за життя брата. Тому Лія твердо вирішила віддати ритуальний кинджал.

«Ти не бачив Ре .., інфанту ще не повернувся»? - поцікавилася Лія.

«Він ще не повернувся».

«А що зазвичай роблять гості на таких заходах»?

«Поки ти спала, я подивився, що роблять інші. Одні ще сплять, другі гуляють по саду ».

«Значить піду в сад», - вирішила Лія, вибираючи сукню.

«Не поспішай, поїж, а потім підемо».

«Одягнуся і спустимося до їдальні, чи де тут їдять»?

Дівчина вибрала яскраво-червону сукню з відкритим коміром.

«Їжа зараз з'явиться. Ти встала, пішла в ванну, маячки подали сигнал і за допомогою магії ліжко застелили. Маячки вловили, що відкриваються двері з ванної кімнати, тому скоро з'явиться їжа ».

Тільки він договорив, як поруч з кріслом, що стояло біля вікна, з'явився гарний овальний столик. На білій скатертині - посудина з червоними квітами.

«Це знак поваги до бонобі червоного дракона», - пояснив Деміон, вказуючи на запашні квіти.

Слідом з'явилася їжа для однієї людини.

Напій на вигляд нагадував сік, на смак виявився слабо - солодким компотом. Круглі коржі, зверху змазані синьо-червоною сумішшю, Лії сподобалися. Вони нагадали їй смак її улюбленого сиру, яким вона любила ласувати на сніданок.

Не зважаючи на мізерну порцію, ленч був дуже ситним.

Одягнувшись, Лія спустилася в сад. Тут було багато людей. Чимось  прогулянки пар нагадали дівчині «галантний вік», ампірний стиль у Франції. Увечері Лії не вдалося розглянути гостей, але тепер при світлі дня, всі вони були як на долоні. Вибравши порожню альтанку в тіні,  присіла в ній на дуже зручну тахту.

Дівчині було цікаво спостерігати за вищими різних рас , хоч для неї вони всі були людьми.

-Здравія, вам донно.

 У альтанку увійшов  і привітався  чоловік років п'ятдесяти, злегка повненький. На його носі красувалося щось на зразок окулярів, але без дужок за вухами.

-Здравія і вам, - відповіла Лія, не піднімаючись.

-Моє ім'я Гаролд Овідій, а ви Ліяннела Ліанде? - скоріше ствердно промовив чоловік, перекочуючи в руці якусь прозору кулю.

Лія кивнула.

-Дозвольте привітати вас з визначенням своєї істинності.

-Дякую.

-Пробачте за нетактовність, але якої ви раси, донно?

Лія подивилася на чоловіка.

« Чому він про це питає, - не менше Лії здивувався Деміон. - Зазвичай,  це не заведено, з простої причини, що раса не має значення. Бонобi - це вибір богів. І переважно - це ельзи ».

-Ельзи, - збрехала Лія.

-Радісна подія для ... - чоловік замовк, підбираючи підходяще слово, - настільки тривалої відсутності народжень дракона, - додав він.

-Мабуть.

Чоловік нахилився і, ніби випадково, впустив кулю, яку тримав у руках. Круглий предмет підкотився до Лії.

-О, вибачте мою незграбність. Чекаю повідомлень від сина, ось ношу камінь зв'язку, - зітхнув Гаролд.

«Не бери його в руки, дуже підозріло він його впустив», - занепокоївся Деміон.