Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Перестань, Енеїде…

Доктор Алуїзіо схилився, щоб поцілувати руку дони Флор, і вона ледь не задихнулася від аромату його парфумів.

— Люба сеньйоро, я ніколи не забуду цієї миті. Кузина в своїх листах не раз возвеличувала ваші чесноти і красу… Та я бачу, що в своїх розповідях вона і на половину не змогла передати ваших принад, адже таке мистецтво до снаги тільки справжньому митцеві слова…

Промовляючи ці слова, він невідривно і пожадливо роздягав її своїм масним поглядом, під яким спершу з неї злітала сукня, згодом спідня білизна. Ніколи досі дона Флор не відчувала себе такою оголеною; він оцінював кожен вигин її тіла, пружність грудей та рожевий відблиск її лона. В його очах читалося хтиве схвалення, а ввічлива усмішка змінилася вдоволеним вищиром.

І весь цей час він не випускав її руки.

Оцінивши її нарешті, сеу Алуїзіо дійшов висновку, що перед ним легка і надійна здобич. Його досвід провінційного донжуана підказував, що лагідність і скромний вигляд дони Флор лише маска. Він добре знав таких жінок: їхній зовнішній образ майже завжди був брехливим, зате які, чорт забирай, дикі та нестримні були вони в ліжку.

У себе в провінції, де жінка не мала жодних прав, а цілковито підпорядковувалася волі чоловіка — свого володаря, — і жила винятково побутовими клопотами, сеу Алуїзіо не раз читав у глибинах соромливого погляду палкий відгук на його хтивий заклик.

Хто знає, які шторми вирують під тими тихими водами; чи не тліє бува під стриманістю і благочестям молодої вдови, здорової жінки, вогонь пристрасті та бажання? О, доктор Алуїзіо досконало вивчив таких святих та божих, які ховалися в тіні своїх помешкань, скуті середньовічною мораллю. Та щойно випаде слушна нагода, вони спритно і винахідливо уникнуть усіх протиріч, обійдуть страхи, і з вправністю експертів зраджуватимуть своїх деспотів, які іноді показували, хто в домі господар, за допомогою револьвера чи кинджала.

У вільний час — а його у сеу Алуїзіо було більш ніж достатньо, оскільки цьому сприяла його посада, — він захоплювався жінками, вивчав їхню сутність, пізнавав (особливо в інтимному аспекті). Суддя в Пілау-Аркаду доктору Диваль Пітомбо любив назвати його «заслуженим психологом, тонким знавцем жіночої душі й вишуканим шанувальником класичної літератури». Втім, всі його знання з класичної літератури обмежувалися бразильськими романами, деякими перекладами грецької міфології, кількома фрагментами із книжок про римську імперію, здебільшого періоду занепаду. У стосунках із жінками сеу Алуїзіо не одну собаку з’їв, і це допомагало йому завжди досягати мети, примушуючи панікувати одружених чоловіків і даруючи йому славу чарівного спокусника. Йому не ставали на заваді ні залисини, ні гачкуватий носюра: не одна жінка заради нього пішла на гріх, переступивши через власний страх, знехтувавши консервативними суспільними переконаннями і ймовірною розплатою.

Так і сталося: цей всемогутній погляд бадьористого Казанови з берегів Сан-Франциско без вагань зазирнув у потаємні закутки душі дони Флор, прочитав думки, що вона їх так ретельно приховувала від інших, прочитав усі її таємниці, оголив тіло і душу. Його проникливий погляд за кілька хвилин спілкування оцінив геть усе, і сеу Алуїзіо дійшов висновку, що це нічогенька молодиця, яка цілком могла би припасти йому до смаку. В його очах дона Флор аж ніяк не була тією найпоряднішою й найблагочестивішою вдовою всієї Баїї, якою її бачили відвідувачі бару на руа Кабеса, дарма, навіть найзлостивіша пліткарка не побоялася б дати голову на відсіч за честь дони Флор. Пожираючи її поглядом, адвокат лагідно стиснув простягнуту руку дони Флор у своїх долонях і почав стиха, ледь відчутно пестити її. Дона Флор одразу ж збагнула, якого він про неї враження, й здогадалася про його наміри. Нахабний, самовдоволений і самозакоханий провінціал. З такими слід діяти негайно, і якщо відразу не дати відкоша, то його хамській поведінці не буде меж. Спохмурнівши, дона Флор різко вирвала свою руку з його долонь. Але цей спокусник із каатінґи[59] вдав, начебто нічого не сталося.

— Дозвольте зізнатися вам відверто, шановна пані… Я приїхав до столиці не лише у ділових справах та щоб побачитися з родиною, передовсім мене привело сюди нестримне бажання з вами познайомитись… Енеїде в своїх листах…

Але дона Флор, зрадівши, що до кімнати саме ввійшла дона Даґмара, її учениця й подруга сімейства Сампайо, відказала доктору Алуїзіо:

— Якщо ваша ласка… Я б хотіла привітатися зі своєю подругою…

Балакуча і допитлива дона Даґмара відразу ж поцікавилась:

— А це що за голомозий павич? Черговий претендент?

— О, дай мені спокій, люба… Це кузен Енеїде, такий собі доктор Алуїзіо, політичний діяч із якогось глухого закутка…

— А! То ось він який, багато про нього чула… Кажуть, працює десь неподалік Сан-Франциско… Піду-но я щось перехоплю, моя хороша.

У вітальні було повно гостей, столи вгиналися від страв, гриміли тарілки, ножі та виделки, порожній посуд відносили на кухню, звідти приносили нові наїдки. Свято вдалося на славу: прийшли комерсанти, господареві колеги та члени Клубу крамарів, родичі, сусіди, подруги дони Норми розділилися на групи і жваво спілкувалися в кімнатах та на веранді. У кухні юрмилися похресники дони Норми та кумасі. У кутку вітальні, неподалік від основного столу, іменинник квапливо і жадібно напихався, крадькома кидаючи тривожні погляди на страви, пильнуючи, щоб гості не з’їли все, перш ніж наїсться він.

Зе Сампайо всіляко намагався нікому не впадати в око, щоб йому, часом, не перебили насолоди. І все ж аргентинець Бернабо, з жовтими від денде губами, підійшов до нього як до іменинника та господаря дому подякувати за частування:

— Давно вже я так смачно не ласував, друже. Ваша дружина — прекрасна господиня…

Дона Флор трохи побула з доною Нормою та сусідськими кухарками, які прийшли їй на допомогу, і щойно гості трохи розсіялися по кімнатах, вона сіла на краєчок вільного стільця в кутку веранди і почала спостерігати за присутніми: сеу Вівалдо, власник похоронного бюро, накладав собі вже четверту тарілку, доктор Івес налягав на десерти.

Колупаючись зубочисткою в зубах, сеу Алуїзіо, ніби випадково підійшов до дони Флор і боком прихилився до стіни поруч із нею:

— Гостина, мов у Римській імперії… — зауважив він.

Дона Флор спершу хотіла промовчати, але вирішила, що немає підстав для такої нетактовності.

— Коли Нормінья влаштовує вечірки, у неї завжди чудові та розмаїті страви…

Дона Флор і далі спостерігала собі за галасливими гостями, а Сеу Алуїзіо роззирнувся довкола, а потім до неї долинув шепіт нотаріуса:

— Скажіть мені, красуне…

— Що саме? — злякалася дона Флор.

— Як ви ставитеся до того, щоб сходити на озеро Абаєте помилуватися зоряним небом? Спершу підете ви і почекаєте мене на площі.