Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

і про дім, і погані дні проводити в турботах і трудах? Чому ж мене судите: хіба вам за мене відповідати перед Богом? Піклуйтеся кожен про себе, а мене залиште. Один-бо є суддя всіх — Бог, який віддасть кожному за ділами його». Так преподобний чесноту свою таїв перед людьми. Деякі з клириків обмовляли його перед святішим патріярхом Олександрійським Йоаном Милостивим, розповідаючи, що один старець спокушає цілий град, щоночі ходить у доми блудниць. Але святіший не повірив наклепникам, покараний був випадком, що раніше трапився, коли цнотливого і святого ченця, природою євнуха, коли він єврейку охрестив, биттю безневинно віддав, повіривши наклепникам, як же про те в житії його написано. Те пам'ятаючи, боронив перед наклепниками Віталія, кажучи: «Припиніть осуджувати, а тим паче ченців не осуджуйте, хіба не знаєте того, що було колись на Нікейському першому Соборі, коли блаженної пам'яті великому Константинові-цареві деякі з єпископів і клириків, списавши один на одного гріховні діла, віддали. Він же свічку запалену принести звелів, писання ті, не прочитавши, спалив, сказавши: «Якщо б єпископа, чи єрея, чи ченця своїми власними очима бачив на гріховному ділі, то своїм одягом прикрив би його, щоб инший ніхто не побачив, як він грішить». Так святіший патріярх посоромив наклепників. Раб же Божий Віталій про спасення душ грішних піклуватися не переставав, ніхто ж не знав про чесноту його аж до кончини його.

Одного дня, коли преподобний Віталій на світанку виходив з дому блудниць, зустрів його один юний блудник, що йшов до блудниць на гріх, і, витягнувши руку, вдарив сильно в лице старця, кажучи: «Окаянче і нечестивче, коли покаєшся і зупинишся в нечистивому житті своєму, щоб не зневажалося через тебе ім'я Христове?» Святий же відповів йому: «Повір мені, чоловіче, що за мене, смиренного, приймеш і ти удар в лице такий, що ціла Олександрія збіжиться на крик твій». І через небагато днів, замкнувшись у келії своїй, яку збудував собі вельми малу при воротах, що називалися Сонячними, Віталій преподобний переставився до Господа, ніхто про те не знав. У той самий час тому блудникові, що вдарив у щоку старця преподобного, явився біс в образі етіопа страшного і вдарив його по лиці сильно, кажучи: «Прийми удар цей, який послав тобі монах Віталій». І зразу чоловік той збісився вельми і, впавши, кидався, і піною стікав, і шматував на собі одяг, і голосами страшними робив крик великий, що вся Олександрія збіглася до нього на крик той жахливий. Він же довго мучений був від біса і через декілька годин, до тями прийшовши, побіг до келії Віталієвої, взиваючи: «Помилуй мене, рабе Божий, бо згрішив я супроти тебе, засмутив тебе дуже, вдаривши тебе в щоку, але й я, за пророцтвом твоїм, достойну прийняв відплату». Так взиваючи, швидко біг, бігли за ним люди — коли ж до келії страцевої наблизилися, зразу біс, що вдарив чоловіка того об землю, втік. Чоловік же, цілком отямившись, почав розповідати людям, як вдарив у щоку старця і як старець прорік йому за себе помсту. Стукали ж у двері келії страцевої, але не було відповіді. І коли силою відчинили, побачили його, що стояв серед келії на колінах, наче молився, душа ж його свята відійшла до Бога. В руках же тримав хартію, на якій було написано: «Мужі олександрійські, не осуджуйте передчасно, допоки Господь, суддя праведний, не прийшов». У ту ж годину надійшла жінка та біснувата, яка почала була колись чистоту Віталієву людям очевидною робити, як же про те раніше мовилося. Вона з ангельського явлення про кончину преподобного була сповіщена, прибігла і торкнулася чесних його мощів — і зразу звільнилася від біса. Ще ж і криві та сліпі почали отримувати зцілення, торкаючись до преподобного. Почувши про переставлення його, всі жінки ті, яких він переконував навернутися до Бога через покаяння, збіглися до нього зі свічками й кадилами, плакали за отцем та учителем своїм. І в той час всім людям відкрито розповідали про чесноту старцеву, що ані рукою своєю до жодної з них не торкнувся, не на гріх, але на спасення до них приходив. Люди ж гнівалися на них, кажучи: «Чому таїли перед нами святість отця цього, ми ж, не відаючи, багато грішили, осуджуючи його й докоряючи йому?» Жінки ж відповідали: «Боялися, бо забороняв нам великими присягами, щоб нікому не розповідали тої його таємниці. І коли одна з нас почала про таємницю ту людям розповідати, зразу збісилася, тому кожна з нас такої боялася кари, і ми мовчали». І дивувалися люди такому Божому Рабу, який дивним чином утаїв святиню життя свого перед людьми. Той, кого вважали всі грішником нечестивим, другом став Богові і чистою посудиною Святого Духа. І докоряли собі люди, соромлячись нерозуміння свого, що такого Божого угодника осуджували й образами докоряли невинному й чистому серцем.

Про те все почувши, святіший патріярх Йоан Милостивий прийшов зі всім клиром своїм до келії старцевої. Побачивши вищеназване писання, що переконувало не осуджувати, і чуда, що діялися, бачивши, сказав до клириків тих, які йому на преподобного наговорювали: «Знайте, що якби повірив вам і скривдив несправедливо святого старця, то мене б ударив етіоп в лице, як чоловіка того. Але дякую Богові я, смиренний, що не послухав наклепів ваших й уникнув гріха і відплати». Наклепники ж і всі, що осуджували преподобного, соромилися вельми. Взявши-бо мощі Віталія преподобного, святіший патріярх у супроводі цілого града і всіх жінок, що покаялися від гріха, плакали і ридали, поховав чесно, славлячи Бога, який має багато рабів своїх потаємних. А чоловік той, якого біс вдарив, відрікся від світу і став монахом. І багато людей з олександрійців таким прикладом добродійного життя Віталієвого виправилися, постановили собі не осуджувати нікого. їх же і ми наслідуймо, молитвами преподобного отця нашого Віталія, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

Місяця квітня на 23-й день

Страждання святого славного великомученика Георгія Переможця

Було це, коли скіпетри Римського царства недостойно прийняв Диоклитіян нечестивий, який вельми віддавався нечестивому ідолослужінню, а насамперед шанував дуже Аполлона чарівного, наче ясновидця. Біс-бо в бездушному тому ідолі жив, давав відповіді тим, хто запитував, брехливо пророкуючи про майбутнє, — ніколи ж не збувалися його пророцтва. Якось, коли спитав Диоклитіян Аполлона того про щось, така була відповідь від біса: «Не можу провіщати майбутнє, бо перепони мені чинять праведні люди на землі, і через них брешуть чарівні в