Читати книгу - "Девід Копперфілд"

Старша міс Ларкінс — не маленька дівчинка. Це висока, смаглява, чорноока, струнка жінка. Старша міс Ларкінс — не якесь курча; навіть молодша міс Ларкінс уже далеко не курча, а та ще старша років на три-чотири. Старшій міс Ларкінс, очевидно, років тридцять. Любов моя до неї не знає меж.

Старша міс Ларкінс знайома з офіцерами. Нестерпна річ. Я бачу, як вони розмовляють з нею на вулиці. Я бачу, як переходять вони на той бік, щоб зустріти її, коли її капелюшок (вона любить яскраві капелюшки) з’являється на вулиці поруч із капелюшком її сестри. Вона сміється, балакає з ними, їй начебто це подобається. Я й сам витрачаю чимало часу на прогулянки вулицею вгору і вниз, сподіваючись зустріти її. Коли мені щастить вклонитись їй раз на день (я маю право кланятись їй, бо знайомий з містером Ларкінсом) — я щасливий. Іноді вона теж киває мені. Коли є справді правосуддя в світі, то воно має винагородити мене за неймовірні муки, які я переживаю в ніч великого балу, де старша міс Ларкінс танцюватиме з військовими.

Любов позбавляє мене апетиту і змушує щодня носити мою найновішу шовкову краватку. Мені не лишається іншої втіхи, окрім як вбирати найкращі костюми і кілька разів на день чистити черевики. Мені здається, так я стаю більш гідним старшої міс Ларкінс. Все, що належить їй або якось стосується неї, — дорогоцінне для мене. Містер Ларкінс (суворий старий джентльмен з подвійним підборіддям, сліпий на одне око) надзвичайно цікавить мене. Коли я не можу зустріти його дочку, я йду туди, де сподіваюся зустрітися з ним.

— Як ви почуваєтеся, містере Ларкінс? — кажу я. — Чи в доброму здоров'ї ваша дружина і вся ваша шановна сім'я?

Натяк цей мені здається таким прозорим, що мимоволі я червонію.

Дуже непокоїть мене мій юний вік. Та що з того, що мені сімнадцять років, і що я замолодий для старшої міс Ларкінс? Ще трошки, і мені вже двадцять один. Я регулярно прогулююся вечорами перед будинком містера Ларкінса, хоч боляче мені бачити, як входять туди офіцери, як розмовляють вони у вітальні, де старша міс Ларкінс грає на арфі. Два чи три рази я навіть наважився з сентиментально-закоханим виглядом блукати навколо будинку після того, як усі Ларкінси полягали спати. Я намагався вгадати, де вікно спальні старшої міс Ларкінс (і кидав камінці, як виявилось, до вікна містера Ларкінса). Я мрію, щоб спалахнула пожежа, щоб довкола стояла перелякана юрба, щоб я, розштовхавши людей, підніс до її вікна драбину, виніс кохану мою на руках, повернувся б за чимсь, що забула вона в кімнаті, й загинув би в полум'ї. Зазвичай я безкорисливий в любові, мені досить тільки показати себе героєм перед міс Ларкінс і вмерти.

Зазвичай, але не завжди. Іноді переді мною постають яскравіші фантазії. Вбираючись (десь дві години) перед великим балом у Ларкінсів (я мріяв про нього три тижні), я втішаю свою фантазію чудовими образами. Я уявляю, що насмілився попросити міс Ларкінс бути моєю дружиною. Я уявляю, що міс Ларкінс схилила голову мені на плече і каже: «О, містере Копперфілд! Чи смію я вірити своїм вухам?» Уявляю, як містер Ларкінс чекає на мене наступного ранку і каже: «О, мій любий Копперфілде, донька моя розповіла про все. Юність не може бути перешкодою. Ось вам двадцять тисяч фунтів стерлінгів. Будьте щасливі!» Уявляю, як бабуся моя благословляє нас, а містер Дік і доктор Стронг — свідки на шлюбній церемонії. Я хлопець розумний, я гадаю, — я гадаю тепер, мається на увазі, — і впевнений, що чесний, але образи постають всупереч усьому.

Я повертаюся в реальний світ, до чарівного будинку. Там — свічки, балачки, музика, квіти, офіцери (шкода) і старша міс Ларкінс — диво краси. Вона вдягнена в блакитне вбрання, у зачісці в неї блакитні квіти — незабудки. Та хіба ж їй треба носити незабудки? Це вперше запросили мене до товариства дорослих, і я трохи ніяковів. Ні з ким я тут не знайомий як слід, ніхто начебто не хоче розмовляти зі мною, крім містера Ларкінса, що запитує мене, як почувають себе мої шкільні товариші. Про це йому не слід було б запитувати, я прийшов сюди не для того, щоб мене ображали.

Деякий час нерішуче стою я в дверях, прикипівши очима до богині мого серця, та ось вона наблизилася до мене — вона, старша міс Ларкінс! — і люб'язно запитує, чи я танцюю.

Вклонившись, я белькочу:

— З вами, міс Ларкінс!

— Більше ні з ким? — запитує міс Ларкінс.

— Я не матиму приємності від танців з будь-ким іншим.

Міс Ларкінс сміється, червоніє (принаймні мені так здалось) і каже:

— За один танець я буду дуже вдячна.

Час цей надходить.

— Це, здається, вальс, — непевно зазначає міс Ларкінс, коли я підходжу до неї. — Ви танцюєте вальс? Якщо ні, то капітан Бейлі...

Але я таки танцюю вальс, і навіть досить непогано, тому беру міс Ларкінс за руку. Я рішуче відводжу її від капітана Бейлі. Він почувається нещасним, не маю сумніву в цьому. Але мені байдуже. Я теж колись почувався нещасним. Я танцюю вальс із старшою міс Ларкінс! Не знаю, де я, хто ще тут, як довго триває цей танець. Знаю тільки, що пливу в надхмарних висотах з блакитним янголом у блаженній нестямі. Нарешті бачу я себе вкупі з нею у маленькій кімнатці, на канапі. Їй подобається квітка (крапчаста японська камелія, ціною в півкрони) у моїй петлиці. Я віддаю їй квітку, кажучи:

— Я прошу незрівняну ціну за неї, міс Ларкінс.

— Невже? Чого ж ви просите? — відповідає міс Ларкінс.

— Одну з ваших квіток, щоб я міг зберігати її, як скупий береже золото.

— Ви сміливий хлопець, — каже міс Ларкінс. — Ось, маєте!

Не без задоволення дає вона мені квітку. Я прикладаю незабудку до своїх вуст, а потім ховаю її на грудях. Міс Ларкінс, сміючись, бере мене під руку й говорить:

— А тепер відведіть мене до капітана Бейлі.

Я все ще охоплений спогадами про цю чудову розмову і наш вальс, коли вона повертається до мене під руку з якимсь незграбним літнім джентльменом, що цілий вечір грав у віст. Вона каже:

— О! Це — мій сміливий друг. Містер Честел хоче познайомитися з вами, містере Копперфілд

Я відразу розумію, що він друг сім'ї, і дуже радий познайомитися з ним.

— Хвалю ваш смак, сер, — говорить містер Честел. — Він промовляє на вашу користь. Гадаю, вас не дуже цікавить хміль, але я, бачите, вирощую немало хмелю, і якщо колись матимете бажання приїхати в наші краї поблизу Ешфорда і завітати до нас, то ми будемо дуже раді, лишайтеся в нас скільки заманеться.

Я палко дякую містерові Честелу, ми тиснемо один одному руки. Мені здається, що я бачу дивний сон. Ще раз танцюю зі старшою міс Ларкінс. Вона говорить, що я танцюю добре. Я йду додому зовсім очманілий від блаженства, і цілу ніч сниться мені, що я танцюю вальс, обійнявши